Взагалі-то я живу в Києві, а в Одесу приїжджаю до бабусі з дідусем. Дід у минулому військовий, «будує мене», бабусю і собаку в три шеренги. Наприклад, піднімає о п’ятій-шостій ранку зі словами із заповіту великого князя Ярослава Мудрого своїм дітям: «Нехай не застане вас сонце в ліжку». Нібито цей самий князь говорив, що це чи не найбільше нещастя для людини…
Коротше кажучи, все літо раненько вранці вирушали ми на пляж Ланжерон. Тижні через два я навіть втягнулася і знаходила в цих прогулянках задоволення. Велике задоволення також сказати друзям у дворі, що о шостій ранку я вже хлюпалася в морських хвилях. На такий подвиг мало хто здатний. А прохолодна водичка дає заряд бадьорості на весь день. Так що слава Ярославу Мудрому і дідусеві моєму Володимиру!
У Києві теж білки по парках бігають, але в Одесі я мала більше можливості спостерігати за ними. Рано вранці звірята людей не бояться, вони чекають тих, хто їх підгодовує (знають в обличчя). Ми теж годували — насінням, горішками, кукурудзою, яблуками, морквою. Це всеїдні гризуни, їм усе зі столу можна змести — аж до яєць і м’яса. Кожен день ми приносили частування білкам. Але не привчали їх до себе — такса заважала.
Такса Таїсія і знайшла Бельмондо. Що сталося з білкою — досі невідомо. Гадати можна довго. Але звірятко нерухомо лежало на землі, не відкриваючи очей. Таська (це ж мисливський собака) підняла галас, ми підійшли. Тільце безжиттєво звисало у діда на руках. Поруч знаходилася ветеринарна клініка, але в таку рань вона була закрита. Білченя, швидше за все, пошарпали кішки або собаки — тих і інших (безпритульних) у цьому районі повно. Нічого не залишалося, як взяти білку додому. Ми з дідом продовжили шлях до моря («Плани не пробачать обману!» — як співає Аліса з Країни див), а бабуся повернулася в квартиру.
З тиждень білка відлежувалася в затемненій покривалом клітці, не висуваючись на денне світло. Бабуся не підпускала нас до звірка, сама відпаювала нещасну молоком. І звірятко ожило. Коли вперше показав мордочку, дідусь засміявся: «Бельмондо!». У білки був великий рот — чи то від природи, чи то кривдники «підправили». Але морда вийшла зворушливо-кумедна. У наше життя увійшло щось… Так, прекрасне!
Мені дуже хотілося залишити Бельмондо назавжди. Приручають же і їжаків, і вужів, і ящірок, і щурів звичайних. Білка, до речі, дуже на щура схожа, тільки хвіст їй красу і надає. Але бабуся з дідусем були непохитні: звір, народжений на волі, не повинен свободи позбавлятися. Чесно сказати, коли Бельмондо випустили з клітки, я сама зрозуміла, що неможливо людині співіснувати поруч з білкою: згусток енергії, ні хвилини не сидить на місці. Облюбував Білько поліровану шафу, по найгладкішій поверхні злітав наверх, відкривав коробку з бабусиним капелюшком і вкладався в «гніздо». Бабуся рази три спіймала білченя за цим заняттям і махнула рукою: нехай капелюх буде гніздом, все одно надягала його останній раз сто років тому.
Приблизно через місяць у Бельмондо загоїлися всі рани, залишилися біленькі сліди. Білченя стало метатися біля вікон — явно просилося на волю. Нещодавно дорогою на море ми випустили звіра в тому ж місці, де взяли. Невдячний Белька навіть «спасибі» не сказав, хвостиком вильнув — і сховався у гілках великої акації. Більше я його не бачила, хоч як не вишукувала. Справа наближалася до школи. Незабаром дідусь і бабуся провели мене на вокзал. Серед кращих спогадів цього літа, звичайно, залишиться Бельмондо.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











