чт, 19 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Частіше ми звемо мишку Масей — маленька вона. І квартира у нас маленька. Тому шукали «звірка в долоньці» — хом’ячка, наприклад. На роботі одна з колег порадила мамі взяти в дім мишку. Від такої пропозиції ми спочатку отетеріли: противні тварини. Колега виявилася наполегливою — запросила нас у гості. За якийсь час, що ми пили чай, хазяйська колюча мишка-акоміс зачарувала нас: розмірами вона була звичайнісіньку дорослу мишу, опуклими оченятами та довгим носом скидалася на білку, а головна її краса полягала у великих круглих вухах, які робили мордочку дуже миловидною. У колючої миші на спині серед звичайного волосся справді є голки-колючки — невідомо навіщо. Екзотична тварина!
Невдовзі стало зрозуміло, навіщо нас запросили в гості: у хазяйської мишки нещодавно з’явилося потомство в кількості трьох штук. Малюки були сірого кольору, але хазяйка сказала, що будуть у маму — рудувато-коричневі з білим пухнастим пузиком і такою ж грудкою. Мишенята з великою головою та маленьким тільцем виглядали кумедними пуголовками. Через тиждень, коли їм виповнилося півтора місяця (оптимальний час), нам подарували одну дівчинку.
Масяня злякалася, коли її відірвали від родини, але простора клітка з кількома поверхами-полицями, з колесом і драбинками, з гойдалкою та гамаком, а головне — затишним будиночком під товстою корчмою їй сподобалася. Мася діловито все обнюхала і сховалася в укритті (у будиночку навіщось прогризла другі «двері»). Дні три ми не чіпали мишку, щоб звикла до нової обстановки. Годували добре, що не становило труднощів, — їдять колючі все, що не дай зі столу. Плюс до цього — комахи (ті ж мухи). Люблять мишки гризти гілки листяних дерев (особливо фруктових). Туалет роблять акуратно — в одному місці. При хорошому догляді колючі миші зовсім не пахнуть!
Після адаптації стали приручати звірка — в буквальному сенсі слова. Перші дні тихо просовували руку з ласощами, Мася обережно тягнула їжу. Потім мишка почала їсти прямо в долоні. Невдовзі вкладалася в долоньку сама, а ми витягували її «на вулицю» (найкраще це робити, склавши руки колискою). Перший час Мася сиділа на руках, завмерши в очікуванні неприємностей, але ласкаві слова та погладжування робили свою справу — мишка вчилася спілкуватися з людьми.
Спочатку були тихі ігри, а тепер Масяня буйствує на повну, диктуючи родині свої правила поведінки. Весь день миша спокійно сидить у клітці на самоті, займаючись акробатикою на підручних снарядах, але ввечері, коли збираються домочадці, проситься в суспільство. Проситься жалібно: не рухаючись, стоїть біля прутів стовпчиком навитяжку і дивиться докірливо. Якщо мені ніколи, не можу взяти мишку, опускаю очі від сорому. Але частіше беру, звичайно.
Масяня — звір бігучий і стрибучий. Носиться і по підлозі, і по стінах — шпалери дозволяють чіплятися кігтиками. По завісах теж може злетіти до стелі, але робить це рідко, тому що мама лається — і миша це розуміє. Ні в якому разі не можна в іграх хапати мишу за хвіст — негайно відвалиться і не відросте потім, як буває у ящірок (нас про це відразу попередили), хоча миші від цього начебто не страждають.
Масяню ми забрали наприкінці травня, зараз їй вже близько чотирьох місяців, а в цьому віці пора заводити сім’ю. Мама згодна знайти Масі кавалера. Згодна і на потомство — прилаштувати красенів буде неважко. Шкода, живуть акоміси роки три-чотири (хоча, кажуть, деякі особини доживають до восьми років). Я намагаюся не думати про той час і втішаю себе тим, що в природі все розумно влаштовано.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса