ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

У ДП «ОМТП» відбирають човнову станцію?

«Навколо човнової станції «Ярмаркова» виник бізнес. Низка осіб спробувала збирати гроші нібито на оформлення передачі будиночків у приватну власність. Це протизаконно. Човнова станція перебуває у власності держпідприємства і не підлягає приватизації…».

Це витяг з відповіді тодішнього начальника Одеського порту Юрія Васькова на запитання делегата конференції трудового колективу, що відбулася 22 квітня 2013 р. Через рік з невеликим, точніше 16 червня, господарський суд Одеської області виніс постанову, з якої випливає протилежне наведеній цитаті. Тобто власником човнової станції є не порт, на баланс якого цей об’єкт перейшов після поділу майна внаслідок реформування підприємства, а громадська організація «Причал № 193. «Ярмаркова».

Як сталося, що об’єкт соціальної сфери колишнього СРЗ «Україна» опинився у приватній власності? За словами начальника юридичного відділу ДП «ОМТП» Кароліни Кульшик, самостійний госпрозрахунковий підрозділ спортивно-човнова станція створювався у 1974—1976 рр. судноремонтним заводом ім. 50-річчя Радянської України з трудовою участю співробітників. Будиночки, т.зв. бокси, видавали в користування заводчанам і ветеранам для сімейного відпочинку. У 2007 р., після входження СРЗ «Україна» (назва підприємства після перейменування) до складу порту, човнова станція — 157 боксів, майстерня, дороги, побутівки, ін. допоміжні споруди — перейшли під юрисдикцію ОМТП, а потім ДП «ОМТП».

— Згідно із законодавством України, — пояснює К.Кульшик, — зазначені споруди внесені до Єдиного реєстру об’єктів державної власності, який складається та ведеться Фондом держмайна України. Незважаючи на це, у грудні 2012 р. громадська організація «Причал № 193. «Ярмаркова» оформила право власності на об’єкти човнової станції. Крім того, до технічних документів, на підставі яких було видано свідоцтво про право власності, включено об’єкти, яких на сьогоднішній день просто не існує. На початку 2013 р., коли стало відомо про цей факт, Одеський порт звернувся з позовом до господарського суду з позовною заявою про визнання такого свідоцтва на право власності недійсним. Як відповідачі у справі виступають ГО «Причал № 193. «Ярмарочна» та виконком Одеського міськради, який видавав цей документ. Водночас за клопотанням порту у справі бере участь Регіональне відділення по Одеській області Фонду державного майна України та Чорноморська прокуратура з нагляду за дотриманням законності в транспортній сфері Одеської області. Незважаючи на всі представлені докази та всупереч нормам законодавства України, суд відмовив Одеському порту у задоволенні позову.

Поки рішення в законну силу не набрало, порт, за словами К. Кульшик, безумовно, оскаржуватиме його в апеляційному суді. «Однак нас турбує, що державне підприємство може зазнати збитків через втрату майна, яке, згідно з інформацією Держмайна України, оцінюється в 1 млн. 130 тис. грн. Згідно з доказами, представленими Чорноморською прокуратурою, неіснуючі споруди планується побудувати на місці діючих боксів, зайнятих ветеранами. Як випливає з доказів, представлених Чорноморською прокуратурою з нагляду за дотриманням законності в транспортній сфері Одеської області, нові споруди планується побудувати на місці нині існуючих, що перебувають у державній власності. Господарський суд навіть не взяв до уваги вирок суду, винесений у справі співробітника БТІ, який видавав технічний паспорт човнової станції у 2012 р., за порушення, допущені при його складанні».

Приватизація чи рейдерське захоплення?

8 серпня 2006 р. за розпорядженням тодішнього директора СРЗ А. Яворського було створено комісію нібито для обстеження спортивно-човнової станції. Фактично, як вважає керівник ініціативної групи, заст. голови ради ветеранів судноверфі Людмила Олійник, для передачі цього об’єкта на баланс громадської організації «Причал № 193. «Ярмаркова». Що й підтверджує відповідний акт, підписаний А. Яворським. Хоча, як повідомила Олійник, громадської організації на той момент ще не існувало: вона була створена 20 серпня того ж року.

— У 2012 р. попередній директор громадської організації І. Осьмьоркін, — зазначає К. Кульшик, — звертався до адміністрації порту з проханням не передавати човнову станцію до комунальної власності чи іншому оператору, тому що ветерани, які брали участь у будівництві об’єктів станції, побоювалися втратити право користування будиночками (боксами). Директор просив передати станцію громадській організації на самоокупність та самофінансування. При цьому мова не йшла ні про передачу об’єкта з балансу на баланс, ні про відчуження. Законодавство України передбачає певний порядок передачі державного майна до комунальної власності, що вимагає дотримання певних процедур, отримання дозволів, у тому числі Мінінфраструктури України як органу управління майном. З цього приводу на розгляд суду було представлено копію листа Мінінфраструктури, в якому чітко сказано про те, що відчуження цих об’єктів заборонено. Господарський суд фактично проігнорував норми законодавства України, зокрема Закон «Про управління об’єктами державної власності». По суті органи правосуддя розв’язали руки власникам — громадській організації, і події можуть розвиватися за найгіршим сценарієм. Тобто ветеранів заводу та нинішніх працівників судноверфі «Україна» можуть виселити з ними ж колись побудованих будиночків. Тим більше, що вже є прецеденти. Крім цього, можуть бути знесені об’єкти човнової станції, що перебувають у державній власності.

Крапку в справі ставити рано

Справа, як бачимо, непроста і вельми специфічна. Тим більше, за словами К. Кульшик, за весь час роботи в порту випадків відчуження приватними особами об’єктів соціальної сфери підприємства не було.

Розгубленість та занепокоєння — так можна назвати стан більшості тих, хто користується спортивно-човновою станцією. Незмінно постає питання: що з нами буде далі? Однак ініціативна група, яку очолює Л.Олійник і до якої увійшли ветерани, незгодні з діями нинішньої дирекції човнової станції, не збирається сидіти, склавши руки.

— Ми з чоловіком були серед перших, хто в 70-ті роки будував, а потім освоював човнову станцію, — говорить Людмила Володимирівна, — яка створювалася для рибалок-любителів, передовиків виробництва, інвалідів заводу згідно з рішенням міськвиконкому про надання землі в користування. Завод виділяв будівельників, які спільно з працівниками зводили будиночки. Аж до 2006 р. основні фонди станції належали підприємству. Однак з 2006 р. засновники ГО «Причал № 193. «Ярмаркова» почали говорити про можливість приватизації будиночків та землі. Для цього дирекція станції стала збирати гроші: спочатку 150 грн., потім — 1500 грн., врешті-решт — 350 доларів. Нам, ветеранам, особливо боляче дивитися на те, як нова дирекція «прибирає до рук» те, що ми колись створили. Тому ми зібрали всі необхідні документи та звернулися до адміністрації порту, а потім юристи подали відповідний позов до господарського суду.

Такої ж позиції дотримується і інспектор відділу соціальної та кадрової політики ДП «ОМТП», ветеран судноверфі з 39-річним стажем Лариса Понамарьова.

— У 2002 році я отримала будиночок на човновій станції. В останні роки громадська організація «Причал № 193. «Ярмаркова» розробила новий статут і взяла на себе всі функції з управління базою, вирішення всіх питань, у тому числі кого заселяти, а кого ні. Вже були спроби виселення двох ветеранів — Баськова та Гайдукевича. Коли у 2012 р. почалася приватизація станції, я на всіх зборах виступала проти. Представляла документи про те, що наш об’єкт — власність Одеського порту, яка перебуває на балансі підприємства. Але адміністрація човнової станції, залякуючи літніх людей, вимагала здавати гроші на приватизацію. Багато хто піддався на шантаж, однак близько 50 сімей відмовилися брати участь у цьому.

Адміністрація Одеського порту та нинішня дирекція ДП «ОМТП» не залишили колишніх заводчан, нинішніх портовиків сам на сам із цією проблемою. Незважаючи на несподіване рішення суду, боротьба за човнову станцію, об’єкти якої перебувають на балансі держпідприємства, триває.
— У 2013 р. ми разом з тодішнім начальником порту Юрієм Васьковим, головою профкому порту Володимиром Зайковим зустрічалися з користувачами човнової станції, — продовжує розмову начальник служби кадрової та соціальної політики Людмила Ткаченко. — На цю зустріч запросили директора човнової станції М. Йофель, щоб вона розповіла, на якій підставі проводиться приватизація. Однак вона не прийшла. Громадські активісти-ветерани, які своєю працею заслужили проживання на човновій станції, висловлювали обурення діями керівництва. Всі розуміють, що станція розташована в чудовому місці, тут дуже дорога земля, якою хоче скористатися нинішня її адміністрація. Вважаю, що рішення, винесене судом, абсолютно незаконне. Виходить, що влада в країні змінилася, а правосуддя, чиновники залишилися колишніми і «творять, що хочуть». За цих умов адміністрація ДП «ОМТП» офіційно заявляє, що домагатиметься через різні інстанції судових органів відновлення справедливості.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса