ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Батьківські якості часто передаються дітям. Наприклад, я мало їм — і це в тата, мамі потрібно більше їжі. Не знаю, на кого вдалася моя подруга, але їсть вона багато. До речі, на її комплекції це позначається. Ми обидві знали апетити одна одної, ніколи не акцентували на цьому уваги. Але одного разу подружку занесло.
Ми всім класом їздили до Миколаївського зоопарку (він на мене справив краще враження, ніж одеський). Після екскурсії містом зайшли пообідати в кафе. Подруга набрала купу страв, я взяла півпорції каші та котлетку. Юлька нерозуміюче похитала головою: «Ой, ну ти їси, прямо як зяблик». Який зяблик? До чого тут зяблик? Але компанія наша радісно загоготала. Я, правда, в боргу не залишилася: «А ти жерёш, як корова», — сказала. Однак на «корову» ніхто з однокласників не зреагував, а от «зяблика» запам’ятали.
Після тієї поїздки вже майже два місяці мене дражнять «зябликом». Йдеш коридором, а тобі: «Привіт, зяблик!». Не знаю, як відповідати на це. Зробити вигляд, що нічого не відбувається, і у відповідь теж сказати «привіт», означає визнати образливе прізвисько. Промовчати на привітання — показати, що ти ображена. Теж начебто смішно.
Ось що спало мені на думку. Треба кожному з тих, хто вважає мене «зябликом», придумати щось на кшталт «корови». У нас є дівчинка з видовженим обличчям — трохи схожим на кінську морду. Уявіть, стикаємося ми з нею на порозі, а я у відповідь на «Привіт, зяблик!» — «Привіт, тітко коняко!». Є хлопчик, схожий на бегемота… Є риба снулая…
З подружкою ми в попередніх стосунках. Ну, зробила подруга дурість, з ким не буває. Вона підтримала «акцію», яку я придумала, і згодна на те, щоб раз-два я і її прилюдно назвала «коровою».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса