вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Витончена духовна сутність присутня в композиціях живописця і графіка Юрія Гуменного — гостя Одеси, який проживає в сусідньому нам Миколаєві. Експозиція відкрилася в Музеї західного і східного мистецтва 12 травня.

Безліч ню — оголеної натури. Якщо доречно сказати в контексті цієї тематики: «ікона», — а слово «ікона» запозичене з грецької мови і означає «образ», тільки й усього, ні більше, ні менше, — то оголені жінки на полотнах Гуменного «іконописні». Їхні фігури не портретні і не матеріальні. Попри весь чуттєвий посил, ці жіночі персонажі — піднесені поетичні образи. Відбулося возгорання еротики у сферу витончених душевних переживань і, часом, навіть духовних прозрінь. Ці жінки споріднені з «Прекрасною Дамою» О.Блока та іншими його жіночими містичними «масками», що мали, у кожному випадку, реальний земний прототип.

Картини виконані сучасними акриловими фарбами в різноманітній манері. Я відзначу ті, які вважала взірцями цілісності, особливої зосередженості авторського пензля. «Відпочинок»: у ньому дивовижне мідне світіння, жива плоть у ньому легка, вишукано пластична і буквально дзвенить металом — співає дзвоном. Таємничим сумом старого Сходу напоєна картина «Ранковий туалет», виконана в тонах стиглого граната. А «Жінка в білому», будучи напівоголеною, вражає аскетичним візантизмом. Японська ж стилізація «Жінка з котом» — грайлива: це щось на кшталт прихованої «марини», в якій ведуть гру сині та зелені тони, шаруючись таємничими туманами.

Ну, вже раз тут натяк на морську стихію: «Донька, виношена в лоні не материнському, а морському!», — то помічаєш у множинності тісно розвішених полотен і справжні «марини». У них — справді японська загадкова недомовленість і лаконічна строгість. У них багато повітря — для гри уяви. І особлива «далекосхідна» співучість ліній і силуетів: «Човни», «Старі човни»…

Ну, а коли — човни, то: «Біля причалу рибалив апостол Андрій»? До марин примикає тетраптих «Андрій»: композиції із зображенням старця билинної зовнішності. Чому мені одразу спало на думку, що це — поетичні портрети художника з Миколаєва, майстра міфолого-поетичних слов’янських сюжетів: Анатолія Антонюка, який не так давно покинув цей світ? Я ще й не прочитала в релізі, що сам автор картин — з Миколаєва. Отже, є в його композиціях дивовижна точність — не стільки портретна, скільки внутрішня, духовна. Вже оглянувши виставку, я дізналася від музейників, що і майстерні-то у покійного Антонюка і в Гуменного були — поруч. Дивні діла Твої, Господи, особливо, коли за справу береться Художник. Але, може, це на картинах все ж — апостол Андрій? А якщо в уявленні Юрія Гуменного художник і апостол — це одна й та сама місія? Схоже, що так воно і є…

Коли він зображує Христа, що падає під хрестом, то образ Спасителя вже дуже незвичний, з таким ось височенним чолом, із залисинами, що можна, скоріше, подумати, це хтось з апостолів. Причому персонаж цей явно має прототип у нашій сьогоднішній дійсності. Мабуть, в уявленні Юрія Гуменного знову злилися ідеї спасіння світу, посланництва (апостольства), жертовності… і ця Людина, що несе свій хрест, теж — Художник: Творець. Адже і Церква вчить, що Христа слід бачити в будь-якій людині. Тим паче — в людині-творці…

На виставці багато композицій на євангельські теми. Іконописність їх — теж незвична: у цілком японській манері. Ну, відчувається, небайдужий наш гість-художник до Японії. Але епігонства немає в його «японізмах». Просто засвоєно і творчо перероблено те, що так полонить нас у класичній японській гравюрі, у китайському живописі тушшю. Милуєшся досконалістю точних, польотних, співучих ліній. Оцінюєш скупу строгість відбору виражальних засобів. Помітну красу силуетів. Така олівцева композиція «Натурниця». І так само «по-японськи» вирішено «Іван Богослов у роздумах». Потужно і в найсуворішій економії прийомів виконано загадковий олівцевий диптих «Зрада» на сюжет Тайної вечері та поцілунку Юди.

Точні та витончені малюнки олівцем на тему Святого Сімейства; а ось невеликі композиції, за характером — книжкові, дуже насичені, динамічно побудовані, гранично виразні: «Плащаниця», «Різдво», — драму в них створюють напружена лінія і ритм.

Написана ж акрилом «Вечеря» збентежена всім своїм колірним строєм — цими багряними згустками та червоними спалахами в оливкових сутінках. Так само наповнені вибуховою енергією картини «Втрата», «Поцілунок», «Ангел з птахом», густими напруженими барвами викликають у пам’яті ікони Діонісія…

Ці розумні стилізації, витонченість і делікатність у декоративних прийомах — очевидно, від виучки на факультеті художнього скла у Львівському інституті декоративно-прикладного мистецтва. Юрій Гуменний (нар. 1947) — уродженець Львівщини.

І яке парадоксальне поєднання витонченої чуттєвості — язичницької, а може, тут Пісня Пісень, ну, словом, античний світ, — і трепетної, проникливої духовності. Про таке перетворення людське мріяли мислителі російського Срібного віку: «свята плоть». Одухотворена, хоч і земна. Освячена, а не оголошувана джерелом гріха.

Ні, звичайно, картини, представлені художником, далеко не рівноцінні, але суттєво те, що вони різноманітні за творчими підходами. Вони дають уявлення про невтомні пошуки, експерименти, роздуми, прагнення. Словом, Юрій Гуменний для Одеси — гарне знайомство.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса