Крихітний домовичок Вова йшов вулицею. Він із сумом дивився на поспішаючих людей — вони всі поспішали додому. У Вови дому не було. Тобто він був не так давно, але стояв старенький у центрі міста, його знесли. Домовичок не встиг дізнатися, куди поїхали його колишні господарі. Домовичка Вову пожаліла тільки бездомна кішка Мурка. Вона сказала, що якщо губляться старі господарі (а в неї було саме так), то треба шукати нових (вона шукає, але поки безуспішно).
Як знайти нових господарів? Хто впустить його у двері? Але ж від порожніх роздумів справа не зрушиться. Домовичок Вова вирішив діяти. Він хоробро крокував у незнайомий під’їзд і постукав (до дзвінка він не дотягувався) у перші двері. Визирнула здивована дівчинка — нікого не побачила. Вона навіть спустилася трохи вниз по сходах, але й там нікого не було. Маша не могла виявити домовичка, він був зовсім маленький — не вище олівця. Саме це допомогло домовичку Вові прошмигнути в квартиру і сховатися в порожній коробці, яка стояла в коридорі.
Деякий час домовичок пробирався на кухню поїсти тільки ночами. Вові було потрібно зовсім небагато їжі, господарі не помічали його присутності. Але домовичку було нудно без спілкування, йому хотілося познайомитися з дівчинкою. Одного разу, коли батьки пішли на роботу, Вова вийшов зі свого укриття і попрямував до Маші в кімнату в таємній надії, що сподобається дівчинці. Маша відразу сказала: «Ой, який гарненький!». Дівчинці сподобалося руде кучеряве волосся домовичка і кругла мордочка з веснянками. «Ти схожий на живу ляльку, — сказала Маша. — Не йди, будь ласка, від мене».
Домовичок Вова став жити під диваном у кімнаті у Маші. Їм було добре удвох. Вова знав багато способів заспокоїти Машу, коли їй було страшно, або розвеселити, коли було сумно. Маша кілька разів розповідала батькам про домовичка, але вони вважали, що донька просто фантазує. А домовичок боявся дорослих людей, тому що вони забули своє дитинство, в якому неодмінно живуть дива. Так що існує домовичок Вова тільки для дівчинки Маші. І ці двоє щасливі у своїй дружбі.