З пам’яті одеситів ніколи не піде світлий квітневий день 1944 року, коли війська 3-го Українського фронту, ведені легендарним Родіоном Малиновським, очистили Чорноморську перлину від фашистської нечисті. Закінчилося те, що переживший жахи окупації великий український співак Б. Гмиря назвав «темним кошмаром неволі у власному домі».

Одеса тріумфувала, зустрічаючи воїнів-визволителів.

У моїй колекції є рідкісний фотознімок того незабутнього квітневого вечора, коли десятки тисяч мешканців непідкореної ворогові Одеси зібралися біля пам’ятника герою війни 1812 року князю М. С. Воронцову на святковий феєрверк.
Корінний одесит з вулиці Старорізної Віктор Іванович Глушаков, який нещодавно пішов з життя, фундатор товариства «Мир Паустовського» та музею К. Г. Паустовського, згадував епізод.
Капітан запитав: «Донечко, де тато?» — «Тато німців б’є».

Капітан замислився. В очах його блиснули сльози: «У мене теж двоє, не знаю, де вони зараз».
…Всю ніч не розходилися одесити, які зібралися подивитися на салют. Всю ніч колони наших воїнів йшли на захід добивати ворога. На жаль, сьогодні часто забувають до гордої назви Одеси додавати «місто-герой».
Вітри історії дмуть по-різному, але рядки «Тоді лише стає місто героєм, коли став героєм солдат» назавжди залишаться з нами. Ось про що нагадав аматорський знімок 10 квітня 1944 року.
До цього варто додати, що спочатку герої, які віддали життя за визволення Одеси, були поховані на Соборній площі і лише в наступні роки перепоховані, в тому числі на Алеї Слави.