Найбільше дзвінків цього понеділка надійшло з приводу подій на Майдані минулої неділі (Хрещення). Дзвонили переважно літні люди. Мало кого влаштовує нині чинна влада, але один із читачів сказав такі слова: «На лаві підсудних за скалічені на Майдані долі повинні сидіти як Янукович, так і Кличко, Яценюк, Тягнибок». Люди побоюються, що справа йде до громадянської війни. А висновок у десятка дзвонільників саме з цього питання один: працювати треба, а не воювати.
М. Л. Бродська розповіла про американське місто Даллас, куди їздила в гості до друзів. Тихий Даллас нагадав Марії Львівні Одесу давніх років. Люди живуть у дво- та триповерхових будинках. Є, звісно, і хмарочоси, але всюди між ними клаптиками лягли парки та сквери. Одеситка бачила в місті диких качок і зайців. Чистота навколо незвичайна. І люди порядні. Про крадіжки там, схоже, не знають. Її знайомі сказали, що не завжди двері зачиняють, коли йдуть з дому… А розповіла це Марія Львівна тому, що після приїзду виявила на броньованих дверях своєї квартири зрізані петлі. Відповідно, відсутність мало-мальськи вартих (цінних не було) речей у домі. «Проти нашого злодія немає запору», — закінчила розмову читачка.
І. С. Софронова хоче попередити про небезпеку переливання крові. Колись у 1985 році під час важких пологів їй влили донорську кров. Як пояснюють зараз лікарі, тоді, очевидно, і сталося інфікування вірусом гепатиту С. Жінка про це не знала. Та й знати не могла: вірусний гепатит С відкрили тільки у 1989 році, а тестувати на наявність антитіл почали з середини 90-х років. Хвороба протікала так тихо, що хвора нічого не відчувала. А коли відчула, одразу було поставлено страшний діагноз — цироз печінки. «Донорська кров має бути безпечною, — повторила Ірина Сергіївна слова фахівців, — але на її перевірку йде пів року. З цієї причини і відбуваються зараження вірусними гепатитами при переливанні крові — особливо часто в екстрених випадках…».
О. В. Самойленко купила в магазині на розі вулиць Варненської та Ген. Петрова крабові палички, які виявилися настільки зіпсованими, що довелося викинути. У магазині з тією ж назвою на розі Варненської та Ак. Філатова К. І. Дубок спокусилася на уцінений ананас. Розрізала його — і віднесла назад. Гнилим виявився. У магазині гроші повертати не хотіли. Але коли Клара Гнатівна пригрозила візитом до власника магазину (назвала його ім’я), суму повернули. «Супермаркети не дорожать репутацією, — зробила висновок пенсіонерка. — Краще ходити на ринок».
Якщо він поруч із вами, звісно, є. Від імені багатьох мешканців Слобідки подзвонив І. С. Ткач: у планах міської реконструкції — знесення їхнього базарчика. Поки не почали, краще б зупинити владу. Ринок потрібен місцевим мешканцям. «Базарчик потребує ремонту, це так, — сказав Іван Семенович, — але зносити нашу пам’ятку — це даремно. Краще б асфальт поклали навколо — ями одні».
Років зо два тому О. А. Білікова вже зверталася на «гарячий телефон» «ВО»: сходи, що ведуть на Чкаловський пляж, перебувають у жахливому стані. З того часу становище погіршилося. Тепер Олена Олексіївна вже не наважується нею спускатися. «Зустрічаються такі дірки, що впадеш — і живим не залишишся, а адже наближається туристичний сезон», — закінчила читачка.
Про туристів говорила й З. В. Бухарова. У парку Шевченка побудували колесо огляду. Одесити прокотилися раз-другий — більше не треба. А от гості обов’язково хочуть потрапити на колесо. Але сходяться біля Луна-парку на вулиці Успенській три дороги. Рух інтенсивний. А люди норовлять проскочити напряму. «Зебру» у напрямку дельфінарію намалювали, а до Луна-парку — ні. Треба зробити так, як зробили на тій же Успенській трохи нижче — біля входу до університету внутрішніх справ.
Про залізничний вокзал було два дзвінки.
Г. М. Шепель скаржився, що на зупинці трамваїв №№ 5 і 28 немає лавки — і вже давно. А Георгій Матвійович змушений двічі на день стояти там «на одній нозі» (інвалід), як висловився ветеран. В. С. Маркова незадоволена тим, що з торця будівлі вокзалу в районі зупинок тролейбусів №№ 7 і 11 неможливо пройти (особливо приїжджим з валізами) — все заставлено кіосками-будками. Але наприкінці грудня минулого року міськвиконком затвердив «Комплексну схему благоустрою». З 13 торгових точок на привокзальній площі залишиться дві — їх поєднають з трамвайними та тролейбусними зупинками. На старий Новий рік одну будку вже знесли — щоправда, не з тих, що сильно заважають. Замість торгових точок з’являться клумби. Обіцяють зробити додаткове освітлення.
Місяці два тому таїровські мешканці подякували владі за благоустрій кварталу на вулицях Глушка, Корольова, Вільямса, Ільфа та Петрова. Тут облаштували дві алеї з чудовими лавками, доріжки виклали тротуарною плиткою. Але вже чотири місяці немає освітлення. А зимові ночі ранні. Йдеш з роботи — спотикаєшся. Т. Д. Петрук просить, щоб не забули «закінчити цю красу».
Надійшло кілька дзвінків на тему знищення краси на Адміральському проспекті. Платани спиляли від 5-ї станції Великого Фонтану до вулиці Суднобудівної. Люди кажуть, що висаджували їх полонені німці. 70 років, звісно, пристойний вік, але не для платана. Він може жити в місті до ста років. Мешканці запевняють, що міськзелентрест розправився зі здоровими деревами. Підозрюють, для розширення дороги — там часто бувають затори. Але читач Л. Б. Кашков впевнений, що транспортну проблему легко вирішити, якщо поставити на 5-й станції Б. Ф. «нормальний» світлофор. Як пояснює водій, дуже багато дає цей світлофор часу одному світлу і дуже мало — іншому. Треба зрівняти.
Спилюють дерева в Аркадіївській балці, теж посаджені після війни. Розширюють центральну алею. Обіцяють там висадити 800 нових, серед них навіть пальми. «На картинці дуже красиво, — гарячкував Ф. В. Звонарьов, — а чи залишиться ця краса людям? Чи буде як з набережною на Ланжероні, яка стала приватною?». Втішила Федора Васильовича тим, що набережну на Ланжероні нібито відвоювали в судах. Як буде з Аркадією, поживемо — побачимо. Дерева там все ж таки дійсно постаріли.
«Чому вони весь час рубають не там, де треба?» — почала розмову Н. Н. Шуміліна. Жінка вранці в понеділок йшла Люстдорфською дорогою. Трамваї стояли, бо на рейки на 3-й станції впало сухе дерево. Щоправда, його тут же розпиляли і прибрали.
Сухостій просили прибрати на вулиці Щогловій (треба звернути з Адміральського проспекту). Як повідомила Т. М. Ряженова, п’ять хворих акацій стоять тут, поскрипують. Живуть акації всього 30—40 років, так що їхній термін вийшов.
П. А. Москвін нарікає, що ЖЕК ігнорує прохання мешканців будинку № 94 на вулиці Ак. Філатова: три тополі та два горіхи потрібно терміново спиляти, інакше буде біда.
Парковки псують життя людям. Ветеран війни К. Д. Ушаков не може до пуття відпочити через те, що на його вулиці Говорова тротуар заставлений машинами. Костянтин Дмитрович налаштований войовничо. Дід назвав кілька хитромудрих покарань для горе-парковиків, які обіцяв застосувати найближчим часом. На вулиці Віце-адмірала Жукова та сама історія, як повідав Б. П. Риженко. У Обсерваторному провулку страждає від автомобілів літня жінка Р. Я. Кротенко.
А. В. Іванової йде 76-й рік. У неї біда — цукровий діабет, ходити не може: «Зайвий раз не висовуюся». Ліфт у дев’ятиповерхівці на Дніпропетровській дорозі, 70/1 частіше стоїть, тому старі люди рідко бачать вулицю. Але вже не нарікають. А тут раптом у п’ятницю закрили сміттєпровід. «Кожен день спускатися до контейнера не можу, — каже Алла Василівна, — а накопичувати сміття в квартирі не хочу — таргани заведуться». До начальника ЖЕКу додзвонитися неможливо.
Два місяці тому О. В. Кузіна з вул. Стовбової, 7 дзвонила на «гарячу лінію»: вулицею вода з люка тече. Прийшли майстри з «Водоканалу», почухали в потилицю: згони, мовляв, міняти треба. Однак нічого не поміняли. А Ольга Володимирівна впевнена, що міняти треба не тільки згони, але й труби — вони в багатьох місцях прогнили. Йдуть морози, рвоне десь, і залишаться люди без води. А адже легше прорив попередити.
В. С. Максимова, колишній викладач Одеського інституту народного господарства, подякувала «Вечірній Одесі» за статтю (14 січня цього року) про П. П. Козиря, який з 1970-го по 1977 рік був першим секретарем обкому партії. «Багато людей пам’ятають Павла Пантелійовича, — сказала Валентина Сергіївна, — цей керівник умів підібрати команду і добре поставити роботу». Свого часу, тобто за часів П. П. Козиря, була у В. С. Максимової проблема з житлом. І вона вирішилася. «Людина залишила про себе найдобріші (що цінно, практичного плану) спогади. Я з вдячністю занурилася в ті роки, читаючи статтю», — сказала Валентина Сергіївна. І несподівано додала: «А нинішній психоз, я вірю, мине». Це, звісно, про Майдан. На тому й зупинимося.
Наступного понеділка, 27 січня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 64-96-12 з 10.00 до 12.00 чергує заступник редактора СУСЛОВ Олег Станіславович.











