вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Нова вистава лялькового театру, створена за романом найрепертуарнішого драматурга Європи Еріка Еммануїла Шмітта «Оскар і Рожева пані», продовжує низку цікавих постановок для дорослої публіки.

Тема, піднята у виставі, аж ніяк не розважальна. Дати дитині, що згасає від лейкемії, втіху в найскладнішій ситуації — можливо, стверджує книга Шмітта, яка здобула колосальну популярність у Франції та стала відомою далеко за її межами. Театри навперебій ставлять історію останніх днів життя десятирічного Оскара, які зуміла скрасити його турботлива доглядальниця в рожевому, Рожева пані (втім, він надає перевагу називати її Рожевою мамою, в якийсь момент вона стає йому ближчою за батьків, що відсторонилися від нього з переляку). Лялькові театри теж беруться за цей роман, який легко перетворюється на п’єсу. І виявляються більш переконливими, ніж драматичні театри.
Ляльки в одеській постановці дарують персонажам можливості, які виходять за межі можливостей дорослого актора. Ось Іван Цуркан бере свого змученого хворобою, схожого на маленького інопланетянина Оскара, гладить його долонею покривало лікарняного ліжечка, запрошуючи сісти поруч, і такий ніжний, дрібний жест крихітної ручки виражає більше, ніж слова. А перед сном Оскар за порадою своєї Рожевої мами пише листи Богу. Артист прикриває ляльку ковдрою, відходить убік і читає монолог, звертаючись кудись угору: «Дорогий Боже…». Внутрішній голос, вільний від пут маленького хворого тільця — це переконливіше, ніж гра дорослого артиста в п’єсі «від» і «до».
Рожева мама в руках Тетяни Стрілець — жвава старенька, кокетлива, ніжна, щира — може ніжками бовтати в повітрі, перекидатися, зображуючи, як вона колись «в кетчі» перемагала сильних і жахливих суперниць. Коли Рожева мама на ніч цмокає Оскара в лобик, у залі лунають схлипи від напливу ніжності. Як саме мудрій бабусі вдається примирити малюка з неминучим фіналом — побачите в театрі, до того ж, здивуєтеся красивому фіналу з проекціями зоряного неба на декорації, із сяйвом «зірочок» на стелі зали (як чудово, що ляльковий відремонтований і обладнаний належним чином!). Все закінчиться, і на сцену вийде актриса в темному прозорому одязі та шапочці, щоб прочитати вже свій лист до Всевишнього: «Дорогий Боже, хлопчик помер. Тепер я, як і раніше, залишуся Рожевою пані, але ніколи більше не буду Рожевою мамою…».

Фото Олега Владимирського
Фото Олега Владимирського

Поставити виставу в Одесі наважилася київська команда, яка до цього випробувала матеріал на своїх студентах-«лялькарях». Викладачі Київського національного університету культури і мистецтв імені Карпенка-Карого, режисер Михайло Урицький (він також працює в Київському муніципальному театрі ляльок) та художник-постановник вистави Ольга Філончук не приховують, що закохалися в роман Шмітта.
— Це великий твір двадцятого століття, — каже Михайло Урицький. — Він входить до «Циклу про незриме», який складається з чотирьох текстів, об’єднаних темами духовності та релігії. Це «Міларепа» (буддизм), «Пан Ібрагім і квіти Корану» (іслам та юдаїзм), «Оскар і Рожева пані» (християнство), «Дитина Ноя» (християнство та юдаїзм). Оскільки твір великий, можна багато говорити про нього, про релігію, шлях до Бога. Ми в нашій виставі говоримо про шлях пізнання себе, про те, як треба любити життя, цінувати в ньому кожну хвилину. Думаю, і старшокласникам, і їхнім батькам вистава буде цікава, чітких вікових обмежень я б не встановлював, а якщо встановлювати, то так: від 10 до 110 років. Музичне рішення народилося випадково — спочатку передбачалося, що у виставі звучатиме Чайковський, адже Оскар слухає «Лускунчика». Але почувши пісні Земфіри, при тому, що, чесно кажучи, не є її фанатом, я зрозумів: вони ідеально підходять, вони урочисті та світлі. Тепер наша вистава є будівлею, з якої неможливо вилучити хоча б одну цеглинку; вона може існувати тільки з цими акторами (тут два склади, але я не називаю їх «першим» і «другим», вони рівноцінні), з цими ляльками, з цією музикою і в цих декораціях».
— Мені захотілося одразу відмовитися від зайвих побутових деталей, — зізналася сценограф Ольга Філончук. — Історія розказана від імені дитини, ляльки мають «дитячий» вигляд, а другорядні персонажі виникають у вигляді малюнків на паличці, ніби теж виготовлені дітьми…
Закономірно, що вистава «Оскар і Рожева пані» створена за участю благодійного фонду «Бджілка», який займається збором коштів на лікування хворих дітей — а що робити в ситуації, коли держава більше безкоштовно дітей не лікує і державним же театрам на постановки коштів не виділяє? Самоорганізовуватися, самоуправляти, щоб життя тривало, у всіх сенсах.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса