П’ятнадцятого листопада виповнюється 100 років від дня народження Луки Яковича Капікраяна, який очолював Радянське Дунайське державне пароплавство з 1950-го по 1966 рік. Як керівник, як людина він багато зробив для зміцнення авторитету та впливу пароплавства в Дунайському регіоні, в країні та за кордоном.
Масштабність особистості керівника була такою, що кар’єрне зростання Капікраяна не обмежилося посадою начальника підприємства. Пізніше (1966—1973 рр.) Лука Якович очолював впливову міжнародну організацію — Дунайську комісію. А з 1973 року він — начальник транспортного управління Держкомітету Ради Міністрів СРСР із зовнішньоекономічних зв’язків.
Але ізмаїльці пишаються не лише послужним списком свого земляка. Крім суто флотських, експлуатаційних завдань, на плечі начальника пароплавства в повоєнні роки лягла відповідальність за будівництво міста, житла для моряків та берегового складу. А враховуючи, що в ту пору і порти, і судноремонтні заводи Придунав’я входили до складу Дунайського пароплавства, можна уявити обсяг роботи, який успішно виконав талановитий управлінець.
Звідси дійшла до наших днів відомість і популярність Луки Яковича у моряків, їхніх сімей, городян загалом.
Волею долі моїми однокласниками в початковій школі були Андрій Капікраян — син начальника пароплавства, Таня Гусак — дочка головного інженера, Саша Рижиков — син секретаря парткому СДП. Тоді про євростандарти, про демократію ніхто не відав. Зате ми не знали таких слів, як «мажори» чи «крутизна». Діти начальства пароплавства нічим не відрізнялися від інших хлопців. Юний Капікраян займався в музичній школі, Рижиков-молодший грав у футбол… Їм і в голову не приходило скористатися службовою машиною батька. Одяг їхній теж не відрізнявся від гардеробу однолітків. Вчителі їх ніяк не виділяли. Разом із синами (а не синочками) начальників я проводив літо в піонерському таборі на озері Ялпуг, поки з ініціативи Луки Яковича не був побудований оздоровчий комплекс у Лебедівці. Ось вона, демократія по-радянськи! Чим гірша за європейську?!
Ще один аспект у плані порівняння епохи Капікраяна з днем нинішнім. Сьогодні багато говорять про здоровий спосіб життя, про здоров’я нації. А в Ізмаїлі досі ходять легенди про шанобливе ставлення Луки Яковича до моряків-спортсменів. Капікраян особисто курував будівництво стадіону пароплавства, який зараз нікому не потрібен.
У 1966-му мене, хлопчиська без вусів, спортивного інструктора ДСТ «Водник», прийняв сам начальник пароплавства і за кілька хвилин вирішив непросте питання відбуксирування із затону 10-метрової вишки для стрибків у воду.
Сьогодні пересічному співробітнику потрапити до керівника такого рангу просто нереально. Плавсклад скоротився, як шагренева шкіра, а чиновницький апарат розрісся непомірно. Як тут не згадати радянських управлінців рівня Луки Капікраяна?











