Що знає Європа про європейські прагнення України і чи знає про них взагалі? Наскільки об’єктивно подається інформація закордонним представникам влади, громадським діячам, експертам? І як ті оцінюють шанси України на членство в ЄС? Це вирішили з’ясувати члени делегації Партії регіонів під час своєї нещодавньої поїздки до Великої Британії, де вони зустрічалися з шотландськими та англійськими політиками й громадськими діячами. Про головні підсумки цієї поїздки розповідає народний депутат України, секретар Комітету з питань європейської інтеграції Олена Нетецька.
— Важливим результатом зустрічей стало те, що нам вдалося розвінчати безліч міфів, серед яких і такий: головним прихильником євроінтеграції є українська опозиція. Насправді, поки лідери опозиції кричать про своє теоретичне прагнення до Європи, влада робить це практично — цілеспрямовано і системно.
Саме цю думку намагалася донести до британських колег наша делегація, до якої увійшли голова фракції ПР у Верховній Раді України Олександр Єфремов, депутати Юлія Льовочкіна, Володимир Медяник та Сергій Горохов. Хочу нагадати, що ще в липні 2010 року Верховна Рада України ухвалила ініційований нашою партією Закон «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», де одним з ключових стратегічних напрямків є прагнення нашої країни до членства в Європейському Союзі. Україна та Євросоюз об’єктивно зацікавлені одне в одному, і ця зацікавленість зростає по мірі просування України шляхом євроінтеграції.
Це підтвердили і підсумки наших численних дискусій з британськими колегами. Одна з найбільш гострих суперечок відбулася в аналітичному центрі Королівського інституту міжнародних відносин «Чатэм Хаус». Тема звучала так: «Україна та ЄС. Угода про асоціацію: підписувати чи не підписувати?».
— Судячи з контексту, з британського боку противників угоди було предостатньо…
— Якраз навпаки! Скептично налаштовані були лише кілька учасників. Перефразовуючи Вінстона Черчилля, можна сказати: все, чого ми хотіли, — це згоди з нашими бажаннями після конструктивної дискусії. Ми переконали опонентів у тому, що євроінтеграція України потрібна не тільки їй, але й Євросоюзу, адже він зацікавлений у багатих природних і промислових ресурсах нашої країни, її інтелектуальному та технічному потенціалі.
— А що натомість придбає Україна?
— Асоційоване членство принесе безмитарний доступ до ринків і технологій ЄС, а також фінансову та технічну допомогу. Якщо сьогодні, скажімо, доходи від експорту продукції металургії, хімії, агропрому становлять майже половину ВВП України, то, за оцінками експертів, після створення зони вільної торгівлі з ЄС вони можуть зрости мінімум на третину.
Інша річ, яку ціну ми готові за це заплатити, на які взаємні поступки згодні піти. Одне з важливих питань, яке викликає численні суперечки, — перехід вітчизняного виробництва на регламенти, що діють в ЄС. Йдеться про більш ніж двадцять тисяч стандартів, тому адаптація до них має бути розтягнута в часі, інакше для українських підприємств це стане шоком.
Україна домоглася, щоб Угода про асоціацію з ЄС передбачала десятирічний перехідний період, протягом якого українська економіка має бути реформована і модернізована. Наша країна також наполягатиме на фінансуванні з боку ЄС усіх витрат, пов’язаних з переходом на єврорегламенти. Уряд захищатиме і українських виробників — домагатиметься збільшення квот, зокрема, на традиційний український експорт до ЄС: феросплави, соняшникову олію, ріпак, металопрокат тощо. І надалі нам доведеться жорстко відстоювати економічні інтереси країни.
— Які рекомендації дали вам експерти компанії «Рубіні Глобал Економікс»?
— Головне, на їхню думку, — це політика влади, що заслуговує на довіру, спрямована на подолання слабких сторін в економіці. Експерти впевнені, що членство в ЄС не повинно бути для України самоціллю. Це скоріше фундамент для сміливих і важких реформ. Разом із приєднанням України до Зони вільної торгівлі це підвищить довіру вітчизняних та закордонних інвесторів, допоможе країні розширити і переорієнтувати ринки збуту, збільшити приплив інвестицій, а отже, прискорити економічне зростання.
— Як виглядає Україна в очах британців?
— Вони бачать у ній молоду демократичну державу, яка має вкрай складне геополітичне становище — свого роду буфер між Росією та Європою. А взагалі, Україні потрібно більш відповідально формувати свій імідж на міжнародній арені.
— Чи змінилася в результаті переговорів з британськими політиками їхня думка про необхідність євроінтеграції нашої країни?
— Впевнена, що так. До недавнього часу Велика Британія належала до групи європейських країн, яка ставилася до європейського курсу України скоріше пасивно. Завдяки тому, що ми змогли донести позицію парламентської більшості Верховної Ради до високопоставлених британських чиновників, дипломатів, політиків, громадських діячів та експертів, ті побачили Україну зовсім з іншого боку. Вони переконалися, що українська влада робить дуже рішучі кроки, щоб виконати всі вимоги ЄС і підписати Угоду про асоціацію вже в листопаді.
Зокрема, ми заручилися підтримкою міністра у справах Європи міністерства закордонних справ Великої Британії Девіда Лідінгтона. Він чітко дав зрозуміти, що, хоча уряд ще не зробив остаточних висновків, більшість схильна до позитивного рішення. З міністром кабінету у справах культури та зовнішніх зв’язків у парламенті Шотландії Фіонею Гіслоп ми обговорили можливості культурного обміну між нашими країнами.
Сподіваюся, ми також змогли переконати і одного з головних євроскептиків, впливового британського експерта Джеймса Шера. Принаймні, він люб’язно прийняв запрошення приїхати в Україну, щоб краще її пізнати, а також виступити з лекціями у провідних українських вишах.
— Велика Британія — країна з багатовіковими традиціями парламентаризму. Чого могли б повчитися українські депутати у своїх британських колег?
— Безсумнівно, високої політичної культури взаємодії парламентської більшості та опозиції. Нам ще багато чому можна і потрібно вчитися у найстарішої та найдосвідченішої демократії у світі. Ще раз процитую Вінстона Черчилля: «Державні діячі відрізняються від політиків тим, що перші думають про майбутнє країни, а другі — про майбутні вибори». Так от, нам, українським парламентаріям, потрібно перестати бути політиками в меркантильному сенсі цього слова і перетворитися на державних діячів.











