Домашнє кошеня, схоже на біле ведмежатко з мультика (тільки меншого розміру), напевно, загубилося. Відчайдушно нявкало, щось пояснювало людям, але ніхто його зрозуміти не міг. Мешканці двору стали годувати котика. Але не більше. А він уже не міг жити без уваги та ласки.
Стіл у моїй кімнаті стоїть біля вікна. На столі встановлений комп’ютер, за яким я проводжу багато часу (хоч і знаю, що це шкідливо). А квартира наша розташована на першому поверсі. Із землі тягнеться вгору до останнього п’ятого товста виноградна лоза. Сиджу я одного разу за роботою — раптом перед вікном з’являється котяча морда. Нічийне кошеня примостилося на звивині лози і сумно дивилося на мене, навіть не нявкаючи. Він нічого не просив!
Вранці продзвенів будильник, і відразу ж пролунав легкий стукіт у вікно. Котя будив мене до школи! На знак подяки я винесла йому поїсти. Увечері, коли тато прийшов з роботи, розповіла йому про цей випадок і умовила приладнати на звивині лози дощечку, щоб у кота була простора лежанка. А мама дала котеняті стару подушку. Так Умка і прижився. Зрозуміло, що Умка — від слова «розум», «розумний». Котя став моїм будильником. Час він відчуває точно.
Наближалася осінь. Стало холодати. Але Умка все одно мешкав переважно на виноградній ліжку. Одного разу був сильний дощ. Кошеня змок, зробився худим і нещасним. У позаурочний час він постукав у вікно, закликаючи про допомогу. Я зітхнула, знаючи, що мама буде сердитися, але сказала котенятку: «Гаразд, іди до хати». Умка все зрозумів. Коли я підійшла до дверей, він уже сидів на килимку.
Так тепер і живемо. Більшу частину часу Умка все-таки проводить на вулиці. А на ніч проситься додому. Якщо я сиджу перед комп’ютером, котя нявкає, ніби розмовляючи зі мною. А якщо не бачить мене, то лапою стукає у вікно, поки хто-небудь не скаже йому: «Заходь!» Радісно біжить до дверей. На мою думку, кіт знає багато людських слів. У всякому разі, з ним можна спілкуватися як з дитиною років трьох.
Та ось приклад: Умка вміє грати в хованки. Причому ховається не тільки сам, а розуміє, що і він повинен мене шукати. Кіт знаходить мене швидко — у нього чудові очі та вуха. А я Умку іноді шукаю-шукаю, а потім кричу: «Здаюся! Виходь хитрий кіт…». І він виходить. Мої подруги люблять до нас заходити. У центрі їхньої уваги, звичайно, завжди опиняється котя. Умка гостям теж радіє.