Чергувати мені випало 2 вересня — у День міста, і найменше хотілося почути в телефонній розмові з читачами слова, винесені в заголовок. Але їх вимовила наша постійна читачка **Тетяна Миколаївна Сафонова** — голос мешканців «климівського» кварталу, які все ще очікують на переселення. Все, що говорить Тетяна Миколаївна, журналісти нашої газети знають: у 2012-му минув черговий термін виселення мешканців з аварійних будинків на вул. Куйбишева, люди якось витримують суворі умови життя, а стіни — ні, частина будинку, що завалилася, залишила без світла та газу тих, кому пощастило не опинитися в руїні, в тому числі й нашу читачку… Деякий час тому, дізнавшись, що 91-річна жінка, учасниця війни, обігрівається взимку пляшками з гарячою водою, газета звернулася до читачів з проханням поділитися працюючим АГВ. «Встановили?» — питаю. Виявилося, ні — газ у будинку відключено. Отже, знову пляшки з гарячою водою будуть єдиним способом обігріву. Ось Тетяна Миколаївна і вимовила вкотре: «Я бідую… Колись будинок цей будували і за моєї пайової участі, а зараз ні помитися толком, ні їжу приготувати… П’ять років вже з квартири не виходжу. Частину будинку, що завалилася, парканом відгородили, замок повісили і ключі роздали. Але довелося викликати «швидку» — хто лікарю відкриє? Якби хоч кодовий замок… Словом, що не візьми, — все проблема. А хотілося б померти в теплі та спокої…».
Згадувала Тетяна Миколаївна в нашій сумній розмові і депутатів, які обиралися від Приморського району і до міськради, і до Верховної Ради, — чи потурбувалися б долею покинутих у нещасливому кварталі.
Не до свята цього дня, та й усіх попередніх, **мешканцям будинку № 56 по вулиці Успенській**. Кілька дзвінків звідти було — два літні місяці провели без води. Як розповіли, кілька заяв до свого ЖКС написали, майстер приходив і сказав, що міняти потрібно магістральну трубу, а це великі розкопки та серйозний ремонт. Вирішили до міського голови звертатися: «Свій старий будинок ми підтримуємо самі, але з такою проблемою нам самостійно не впоратися…».
Два звернення на «гарячий телефон» редакції починалися словами: «Я — багаторічний передплатник «Вечірньої Одеси». Підписувалася б на газету і надалі **Л. Прохорова** з вулиці Генерала Петрова, але — «на жаль, доведеться від підписки відмовитися, оскільки в нашому 72-му поштовому відділенні не стало листонош. Відділення завалене газетною продукцією, а розносити нікому. Я думаю, що коли доставку пенсій з усіх найближчих відділень зв’язку передали до 78-го відділення, листоноші звільнилися: зарплата низька, а додаткового доходу від вдячних пенсіонерів не стало. Тепер передплатники (які оплатили, до речі, цю послугу пошті) самі ходять до відділення і виловлюють з газетних гір свої. Але ж не кожен може сам ходити за пресою! Мені шкода, що підписка на вашу чудову газету може опинитися під загрозою. Треба щось робити!».
Дуже засмучений таким станом речей і **Олександр Васильович Кочетков** з вулиці Тінистої, який підписується на нашу газету з першого її випуску.
«Газету отримую нерегулярно, — розповів, — як правило, не доставляють вівторкові та четвергові номери. Я звертався до керівництва 9-го поштового відділення і навіть отримав запевнення, що ситуацію виправлять. Але, на жаль, поки нічого не змінилося…».
Нам дуже шкода втрачати передплатників з причин, що не залежать від редакції. Доставка друкованих видань цілком і повністю є функцією поштового відомства, яке вже багато років існування проблеми не заперечує, але й дієвих заходів не вживає. Зрештою, це порушення прав таких людей, як, наприклад, **Б. Н. Саур**, який, назвавши себе багаторічним шанувальником «Вечірньої Одеси», зізнався, що з нетерпінням чекає кожного випуску газети:
— Читаю від першої до останньої сторінки, радію тому, як наполегливо журналісти відстоюють інтереси людей. А рубрика «Вас слухає «Вечірня Одеса» — це взагалі форпост одеситів. Вона допомагає швидко та ефективно вирішити наболілі проблеми. Захоплююся статтями Аркадія Хасіна, що проповідують гуманність, патріотизм, прославляють одеситів. Здоров’я йому та довгих років творчості! Колективу газети бажаю журналістських успіхів, процвітання. І нехай буде тепло у вашому редакційному будинку».
«Гарячим телефоном» редакції наші читачі користуються і щоб відгукнутися на газетні публікації. **Іван Петрович Чумаченко**, наприклад, стежить за публікаціями про Куяльницький лиман:
— Мені, як одеситу, який не раз випробував на собі цілющий вплив лиманської рапи та грязей, небайдужа доля цього унікального джерела нашого оздоровлення. Це правильно, що порятунок лиману почали з очищення річки Великий Куяльник. Лиман століттями підживлювався прісною водою річки та підземних джерел, в тому числі й солоних. Але, як показало життя, цієї води явно недостатньо. Потрібно добре подумати і, можливо, брати воду з найближчих річок, наприклад, з Південного Бугу. Буде шкода, якщо головним буде здешевлення проекту підживлення лиману. Куяльник — національне надбання, і вирішувати його проблему слід на державному рівні. Якщо треба — «потрясти» олігархів усіх калібрів. Врятований лиман і відновлені корпуси здравниці принесуть дохід до скарбниці держави — і про це потрібно пам’ятати.
Тема здоров’я, а точніше — закладів міської охорони здоров’я, хвилює **Валентину Іванівну Федоренко**. З великим сумом поділилася чутками: закривають 29-ту поліклініку в житловому масиві Котовського: «Мені без цієї поліклініки — ніяк! Я до окуліста ходжу, та й інших болячок багато. Якщо переведуть до 18-ї поліклініки — їхати далеко, та й маленька вона…».
Навколо оптимізації лікувальних закладів лякаючих чуток багато. Щодо 29-ї поліклініки, відомо, що робоча група з медичної реформи, до якої увійшли депутати, головні лікарі, керівники профспілок та міського департаменту охорони здоров’я, обговорює питання «про можливе створення центру первинної медико-санітарної допомоги та клініко-діагностичного центру на базі поліклініки». Що це означає? Сподіваємося, буде роз’яснення. Бажано, зрозуміле і таке, що не засмутить В. І. Федоренко та інших пацієнтів.
Під кінець чергування вислухала «бурю обурення» читачки **Олександри Федорівни** — її не влаштувала програма телебачення, надрукована у четверговому випуску газети. Помилка яка? Виявилося, один з українських телеканалів «півдня, без перерви, серіал показує — вже очі не витримують, навіть поїсти відійти не можна!». Я намагалася пояснити, що таке рішення телеканалу, і газета тут ні до чого, пропонувала їсти біля телевізора. Ну, а пораду не дивитися затягнутий серіал не ризикнула дати розлюченій читачці. Закінчити розмову вдалося тільки після того, як з мене взяли слово, що «про це неподобство буде написано в газеті». Що і виконую.
**Наступного понеділка, 9 вересня, на «гарячому телефоні» «Вечірньої Одеси» 64-99-13 з 10.00 до 12.00 чергує кореспондент відділу інформації Марія Іванівна Стерненко.**
