Куточок старої Одеси: Пантелеймонівська — кут Преображенської. Ми з дітьми прийшли провідати бабусю. Раптом бачимо — на білизняній мотузці перед вікнами бабусиної квартири бовтається маленька клітка, призначена для гризунів, битком набита… хвилястими папужками. Вісім дрібних пташок копирсалися серед насипаного сумнівного корму. Вигляд у всіх нещасний: немає хвостів, між пір’їнками — залисини та ранки. У одного малюка явно котячий укус на боці. Схоже, всі вони різного віку (може, пташенята та їхні батьки). Оптимісти! Попри свій жалюгідний стан, вони радісно щебетали, купаючись у сонячних променях. Трепещучи обідраними крильцями, пташки підставляли світлу зранені тільця, ніжно пощипували одна одну. До клітки невдовзі підійшла дівчина, примовляючи: «Біднесенькі, зараз я наллю вам водички». Вона-то й розповіла нам історію пташок.…
Папужки лежали в сміттєвому контейнері в картонній коробці з намальованою на ній усміхненою пикою та написом: «Подарунок дітям». Пташкам дуже пощастило, що їх не встигли закидати сміттям. Так потрапили вони до нової господині — шукачки «дорогоцінностей» у сміттєвих баках. Ця «любителька тварин» поміняла своєму хом’ячку «квартиру» — переселила його з клітки в картонну коробку. Незабаром він став здобиччю кішки. Господиня хом’ячка не дуже засмутилася через його загибель, у неї з’явилася нова розвага — папужки. Пташок вона помістила в тісну клітку. Ніхто й не думав віднести їх до ветеринара, придбати потрібний корм, купити просторішу клітку. Вони стали живою іграшкою у ще жорстокішого «хижака», ніж кішка. Адже байдужа людина прирекає полонених пташок на повільну смерть.
Ми зустрілися з господинею папужок. Не встигла я оговтатися, як мої діти зі сльозами на очах уже благали «царицю» продати або подарувати птахів — як завгодно, тільки б врятувати пташок. Вдалося випросити трьох. Решту, сказала тверда, як кремінь, господиня, вона відвезе в село. І відвезла. Добре, якщо вона комусь подарувала папужок, у що важко повірити. Найімовірніше, продала. Тільки б — добрим людям.
Нам дісталися пташеня та його батьки. Ми помістили їх у простору клітку, купили добрий корм з харчовими добавками, поставили мисочку з водою, щоб захистити від спеки. Зараз наш дитячий будинок сімейного типу з притулком для тварин і гуртком юннатів чекає на ветеринара. Наші новачки будуть його пацієнтами. Пташки вже від’їлися, освоюють територію, купаються, співають, батьки зворушливо доглядають за своїм малюком. Як мало потрібно для щастя. І яке щастя дарувати його іншим…