Сьогодні тільки лінивий не лає все навколо. Може, справді, досить критиканства, давайте шукати добре. Пропоную пошукати його в історичному центрі Одеси. Адже саме він приваблює тисячі туристів, саме про нього турбуються «господарі» міста. Давайте разом прогуляємося Дерибасівською від Преображенської.

Які краєвиди навколо: тут вам будь-які сувеніри через кожні 50 метрів, тільняшки, кепки-шапки та й взагалі все, як на «Привозі». Правда, йти доведеться бруківкою, бо тротуари зайняті. Ми їмо, їмо, їмо скрізь, де можна впхнути стіл і стілець. Не біда, що тісно. Головне — прибуток.

Навесні ятки на колесах на короткий час заїжджали в центр, але незабаром їхня кількість стала множитися день у день, і тепер міська влада може сміливо відрапортувати, що тільняшку можна купити і біля Дюка, і біля Воронцовського палацу.

Але повернемося на Дерибасівську. Подивіться праворуч: паркан біля готелю «Велика Московська» стоїть так давно, що сам уже претендує на звання пам’ятника. А далі, на місці колишнього «Спартака», — свято душі: сільський ярмарок, розваги на будь-який смак і шлунок. Не відволікайтеся, зліва можна знову перекусити, а справа вже серйозно пообідати. Не біда, якщо не вистачить місця, на розі Катерининської вас приймуть, як рідного, і нагодують.

Поїли? Тоді вперед, до історичних місць, вулицею Ланжеронівською до оперного театру. Будьте уважні, йти потрібно праворуч. Зліва з цього року не пройти: спочатку вузький тунель між столиками піцерії «Василіса», потім крутий підйом на майданчик перед рестораном «Dezire». Не можу в цьому місці не відволіктися і не відзначити креативність власника ресторану. В той час, як на Дерибасівській під звуки фанфар розбирали дерев’яні помости, він вирішив проблему глобально — забетонував і підняв тротуар на 30 см. Правда, взимку можна впасти, послизнувшись, з висоти, але місто не музей, воно має розвиватися, як сказав народний архітектор. Нехай пішоходи ходять іншим боком.

Йдемо далі. Повертаємо на Катерининську вулицю до пам’ятника Засновникам Одеси. Майте на увазі, тут проблеми серйозніші. Добре перекусити можна як зліва, так і справа вулиці, але просуватися вперед потрібно гуськом, крок за кроком, і при цьому не вдаритися головою об рекламний щит. Тримайтеся, скоро бульвар, треба тільки бочком проскочити повз японський ресторан і не потрапити під машину зліва. Ура, ми біля Дюка. Тепер можна випити кави, причому, як на хорошому ринку, тут відчувається конкуренція, кавомашин багато, буває по п’ять-шість штук. Якщо потрібна тільняшка, немає проблем: їх можна купити і біля пам’ятника Пушкіну, і Воронцову, і Дюку.

Останнім часом точки «громадського харчування» та «громадської торгівлі» на бульварі працюють буквально на знос. Тільки от його назва трохи застаріла. Який він Приморський, він наш рідний Базарний або, на худий кінець, Привозний. Думаю, тут потрібен конкурс на найкращу назву. Вношу пропозицію: «Стамбульський базар», адже поруч знаходиться мало кому відомий Стамбульський парк.

А може, досить? Скільки сил було витрачено на те, щоб вигнати торгашів з Міського саду. Хотілося вірити, що базар біля фонтану — межа безкультур’я і хамства. Виявилося, ми помилилися: бацила торгашества розповзлася по всьому місту…