Моя бабуся — Ревус Лілія Василівна — лікар, спортивний. Що це таке? На мою думку, мало хто знає.
Вона закінчила факультет педіатрії Одеського медінституту в 1965 році і з тих пір все життя займалася спортивною медициною. Любила вона свою роботу безмірно: огляди, тренування, змагання. І знову спочатку: змагання, тренування, огляди. Якщо бабуся ставила свій підпис, допускаючи дитину до змагань, то питань більше не виникало ні у тренерів, ні в комісіях з допуску до змагань.
Вона казала, що рух — це найкращі ліки, як і будь-яке фізичне навантаження. Але, як будь-які ліки, залежно від дози може вилікувати, а може й убити. Про це багато говориться в її книзі «Чому діти помирають на уроці фізкультури?», яку вона випустила за власний кошт. «Ти дуже хвора, бідна, краще б купила собі смачної їжі», — казала я їй. «Не можу я бачити і чути, що дитина помирає на уроці фізкультури. У мене за 40 років роботи смертей не було, — такою була її відповідь. — Адже всього лише потрібен фахівець-профі, який повинен оглянути дитину перед заняттями фізкультурою та спортом, і завжди на 99,0% можна виявити, що дитині можна і що — ні. Але де зараз такі фахівці?».
Я згодна з бабусею. І мені страшно за своїх майбутніх дітей.
Але зараз я хочу висловити слова подяки бабусі — за її любов до медицини, до дітей. Дякую. Живи довго. Не хворій.