На полі
Дзвінко співає жайворонок
над полем,
то спускається,
то здіймається
до неба.
Чорну стерню здіймають старі
Володарі,
Довгі, рівні борозни стелять
і в неділю.
«Вези, вези, Степане
чи Стояне…»
І доки не смеркнеться
голос не змовкне.
Дзвінко співає жайворонок
над полем,
то спускається,
то здіймається
до неба.
Вона здіймається, щебече,
працю славить,
орачів немов кличе.
Іван МАВРОДІЙ (Мавроді)
Глечик з кислим молоком,
Запах літа в хаті,
Де ікони…
Ми втрьох
У домотканих сукнях.
Світло лучини на стіні,
І в зіницях — лучини.
Співали пісні про землю,
І про Україну,
Про чужину, про любов,
Про тугу — розлуку,
І стиралися до крові
Від роботи руки.
Олена ГАССІЙ
Легкий вітер. Ніч. Місяць,
І тіні петель біля вікна…
З-за ґрат видно шлях,
Не ухилитися, ні звернути…
У далекому небі: хмари, птахи,
І все, що було, тільки сниться.
І все, що буде — суєта!
Лише тільки вітер, ніч, місяць…
Але до кісток продрогли тіні,
Тремтять, як старий неврастенік.
І за ґратами легкий вітер,
Співає в отворах між петель…
І я ступив на цей шлях, —
Не ухилитися, не звернути..!
Михайло СІЗОВ
Перший сніг
Ще вчора осінь плакала у дворі,
На чорну ниву лила срібні сльози,
Відчула певно, що десь там, угорі,
Зима гаптує сніг і злі морози.
Подув легенький вітер-пустунець,
Стулила осінь свої довгі вії.
І заскрипів на ранок морозець,
Танцюють вальс і хуртовина й завія.
Летить, кружляє й падає сніжок,
Все стає навколо білим-біло.
Де вчора веселився барвінок,
Пухова ковдра вже його накрила.
Галина ГРУЗДЕВИЧ
Бринить сльоза на віях у дитини.
Коліно збите. Невимовний щем:
»О мамо, мамо, ти — єдина,
Ти пожалій, ти врятуй мене».
А мати сизокрила — пташка —
Вже летить, до серця пригортає,
Цілує, пестить, умовляє:
»Не плач, кохане дитя».
Ідуть віки, і часу повінь
Все нищить, все руйнує,
все трощить…
Бринить сльоза на віях у дитини,
А мати — поряд у цю щасливу мить.
Людмила ШВАЦЬКА
Осіння тиша гріє душу.
Зігрітий подих осіннім днем.
Кудлатий вітер лоскоче грушу,
Барвисті квіти горять вогнем.
Осіння пісня в хмарах тане —
Це вирій кличе журавлів.
Туман росою ляже рано
На лоно втомлених полів.
Осінній настрій в душу в’ївся.
Сльозою сум з очей тече.
А спокій мій десь причаївся,
А відчай мій вогнем пече.
Твої осінні смутні очі
Мені цілунком не зігріти.
Стискає серце тиша ночі
І рве його розлуки мить.











