Рік тому померла мама. Зовсім несподівано. За день до свого дня народження. Задовго до хвороби вона сміялася: 40-річчя не відзначають, бо бабиний вік закінчується — яке ж це свято? Ось і не відзначила.
На роботі мама кожні півроку повинна була проходити медичну комісію. І не за гроші (або подарунки) вона це робила, як часто буває в інших. Просто вважала, що перевірити здоров’я зайвим не буде. Лікарі нічого підозрілого на останньому обстеженні не знайшли. А до наступного мама вже не дожила — рак з’їв.
Батько від нас давно пішов. Ми навіть не знали, де він живе. Так що повідомляти про мамину смерть не довелося. Хоча, чесно сказати, мені хотілося відшукати тата. По суті, я залишалася одна. Зі старенькою бабусею на руках. Бабуся з дому давно вже не виходить. Страшно мені було дивитися в майбутнє. Чекала від кого-небудь підтримки.
Підтримка була, звичайно. У школі поводилися зі мною обережно. Сусіди питали, чим допомогти. Навіть у ЖЕКу мені в першу чергу давали майстра…
Але все це не те, не те і не так! Де моя мама? Мама, яка ввечері чистила мені взуття, якщо я була зайнята (або лінувалася), а вранці не забувала покласти в портфель бутерброд. Мама, яка вчила мене готувати їжу і управлятися з ниткою-голкою. Я фыркала: ще встигну. Мама наполягала. Часом сварилися. Але все-таки в складних випадках я радилася з дорогою людиною, думка її завжди була правильною. А тепер дивлюся на мамин портрет, скаржуся на життя, але не розумію, що говорять її очі. Тільки дивляться ніжно і трохи сумно.
Правда, скаржитися особливо нема на що. Грошей вистачає, мамин брат підкидає. Бабуся нудну домашню роботу (приготування обіду, миття посуду) виконує. За продуктами я бігаю на ринок у вихідний, а дрібниці купую по дорозі зі школи. Часу цілком достатньо, щоб готуватися до іспитів. Бабуся ще й на дискотеки виганяє — провітрити мізки, як вона каже. Подруга витягує «провітритися».
Тільки нудні мені стали розваги. Порожні заняття. Інтереси ровесників здаються дитячими. А мені ось машину пральну ремонтувати треба. За терміном потрапляє під гарантію, та в сервісному центрі сказали, що полетіла «негарантійна» деталь, а коштує вона 450 гривень…
Приїхав мій дядько в гості (на мамині поминки), подивився на мене уважно і сказав: «Дорослішають не від прожитих років, а від пережитих обставин». І я зрозуміла, що за рік сильно подорослішала. Не постаріти б від горя. Втім, якщо людина усвідомлює цю небезпеку, то не допустить її. Мама, обіцяю: оговтаюсь і буду жити красиво.