сб, 21 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Так назвав Борис Федорович Дерев’янко свою «колонку редактора» — «вступне слово» — в першому номері літературно-публіцистичного додатка до «Вечірньої Одеси» «192 сходинки».

Газета в газеті побачила світ у травні 1997 року. До цього у «Вечірній Одесі» під такою назвою виходила літературно-публіцистична сторінка.
У липні вийшов другий номер додатка. Борис Федорович зареєстрував «192 сходинки» в обласному управлінні юстиції як окреме видання, плануючи продовжувати його випуск щомісяця, сподіваючись, що газета розвиватиметься, ростиме, знайде свого читача.
Але в серпні того ж 1997 року найманий убивця (замовник(-ки) не названі і не покарані) чотирма пострілами обірвав життя засновника і першого Редактора «Вечірньої Одеси», перекресливши всі його плани та мрії.
Нині, у свій ювілейний рік — 1 липня «Вечірній Одесі» виповниться 40 років, — ми маємо намір відродити «192 сходинки» (див. тут) як щомісячну літературно-публіцистичну сторінку, керуючись ідеями, завданнями та цілями, які ставив перед колективом «вечірківців» і читачами газети наш перший Редактор. До речі, Борису Федоровичу цього року виповнилося б 75.
Отже, якими бачив «192 сходинки» Б. Ф. Дерев’янко, на які питання намагався відповісти, благословляючи вихід у світ першого номера україномовного додатка до «Вечірки»?
«…Головні проблеми — творчого плану.
Кому адресувати додаток і яким він має бути?
Говорилося: додаток повинен адресуватися тим, для кого українська мова — рідна.
Але ж українська мова — державна. Чим далі, тим більша кількість громадян України звертатиметься до неї. То що ж, тих, хто мови не знає, спеціально відокремлювати? А чи не краще — залучати, вводити в її світ, просто привчати? Навіщо людей розводити в різні боки за мовною ознакою?
Звісно, знадобляться зусилля, аби опанувати нею, але долати труднощі — то одне, а інше — відлучати від громадського життя.
Тому ми й вирішили, що адресуватимемося як до професора української філології, так і до малюка, котрий тільки-но відкрив шкільні підручники. Як до того, хто в дитинстві закінчив українську школу, але з плином часу змушений був користуватися іншою, як раніше говорили — мовою загальнодержавного спілкування; так і до того, хто лише зараз почав її вивчати, розуміючи, що в Україні мова загальнодержавного спілкування не може не бути українською.
З цього випливає і характер видання. Чи віднаходити якісь спеціальні теми, зважаючи на те, що вони будуть адресовані тим, хто добре знає і мову, й історію України, а чи й тим, хто живе у світі реальних життєвих турбот, щодня з ними стикається і повинен розв’язувати їх, не зважаючи на етнографічні особливості.
Ми обрали другий варіант…»
Закінчуючи своє звернення до читачів першого номера додатка «192 сходинки», Борис Федорович просив усіх надсилати свої відгуки, оцінки, пропозиції, зауваження, побажання. З таким же проханням звертаємося до читачів сьогодні і ми. Посипаючи попелом голову, мусимо зізнатися: це вже третя наша спроба відродити «192 сходинки». Дуже хотілося б, щоб цього разу вона виявилася успішною, і це можливо тільки з вашою, читачі, допомогою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса