Зараз модно проводити опитування, мета яких — визначення найкращих атлетів за всю історію того чи іншого виду спорту. Подібні рейтинги досить умовні, оскільки в різний час були різні умови, різна конкуренція, і, зрештою, як може голосувати, скажімо, за Пеле людина, народжена після завершення кар’єри великого бразильця? І все ж є, знову ж таки, не абсолютний, але досить об’єктивний критерій — кількість і якість нагород, завойованих на турнірах найвищого порядку.
Якщо складати список найуспішніших видів спорту в Одесі, то на його вершині, безсумнівно, опиниться волейбол. Двічі сходили на найвищу сходинку олімпійського п’єдесталу пошани вихованці одеського волейболу Георгій Мондзолевський та Едуард Сибіряков, чемпіонами Олімпіад ставали Євген Лапінський, Віктор Михальчук, Ольга Шкурнова. «Срібло» в активі Валентини Мішак, Людмили Гуреєвої, Любові Рудовської, Ольги Казакової, Олександра Сороколета. «Бронзу» привіз із Мюнхена Є. Лапінський. Одесити ставали переможцями та призерами чемпіонатів світу, Європи, Всесвітньої Універсіади, вигравали Спартакіаду народів СРСР, першість Союзу та України, неодноразово брали Кубок країни.
Який вид спорту за кількістю нагород може скласти конкуренцію?
Ще трохи історії. Секція волейболу (з 1959 року — федерація) була заснована в Одесі ще в 1936 році. Офіційні змагання серед спортивних клубів за професіями та командами ДСТ стали проводитися з 1931 р.
Жіноча команда «Буревісник» (пізніше носила назви «Медін», «Січнева», «Краян») за період з 1957 по 1990 рік ставала чемпіоном СРСР, 9 разів вигравала першість України, чотири рази перемагала на Спартакіадах України, двічі завойовувала Кубок СРСР, привозила до Одеси Кубок європейських чемпіонів та Кубок володарів Кубків.
Після здобуття Україною незалежності одеська «Джінестра» чотири рази завойовувала «золото» національної першості, сім разів фінішувала другою, п’ять разів — третьою, стільки ж ставала володаркою Кубка України.
«Шляховик-СКА» (його попередниками в союзний час були «Наука», «Буревісник», ОДТІЛ, «Чорноморгідробуд», «Політехнік») з 1991 по 2000 рік тричі ставав чемпіоном України та двічі вигравав срібні медалі. В активі команди також дві «бронзи» та виграш Кубка України.
Нехай пробачить мене читач за настільки обширний екскурс в історію. Він необхідний хоча б для того, щоб ми краще зрозуміли, яке багатство втрачено. Тому що «чемпіон» серед видів спорту в найгірших вітчизняних традиціях сьогодні забутий можновладцями, покинутий і нікому, по суті, не потрібен.
Мені довелося тісно співпрацювати з чоловічою командою «Шляховик-СКА» в пору її розквіту. Тренерський тандем Віктор Михальчук — Євген Бородаєнко зумів створити колектив, рівного якому в Україні не було. Клубом керував Олександр Шмаков, а утримував його Облавтодор на чолі з Анатолієм Федоровичем Чуканом. Ось хто, справді, по-справжньому любив спорт! Свого часу очолював федерацію веслування, і його підопічні регулярно привозили до Одеси медалі всесоюзних та міжнародних змагань. Саме він надав неоціненну підтримку учням Юрія Кучінова Ігорю Разоренову та Руслану Савченку, які згодом стали чемпіонами та рекордсменами світу з важкої атлетики. «Золотий» «Шляховик» — теж дітище А. Ф. Чукана. Помилуватися грою В. Зайцева, В. Нірки, Г. Наложного, В. Гуліна, С. Пересунчака, І. Дегтєва, В. Лошакова, В. Татаринцева та їхніх товаришів приходили тисячі шанувальників. Волейболісти ж на любов уболівальників відповідали яскравими перемогами.
На жаль, складне економічне становище змусило Чукана залишити колектив. І почалося стрімке падіння. Якийсь час команда проіснувала в першій лізі, а кілька років тому й зовсім зникла.
Не набагато довше протрималася «Джінестра». Т. Бунак, О. Душкевич, А. Ковальчук, О. Оніпко, О. Павлова, О. Самсонова, Д. Старцева, Л. Рихлюк, Ю. Свистіна, зібрані в різний час під знамена клубу Ігорем Філіштинським та Віталієм Яцуком, кілька років правили балом в Україні, ставали призерами розіграшу Кубка ТОП-команд Європейської конфедерації волейболу. Після відходу (не з власної волі) з тренерського містка І. Філіштинського команду очолила олімпійська чемпіонка О. Соколовська, якій деякий час вдавалося утримувати колектив на плаву. Однак цього сезону і «Джінестра» виявилася непотрібною місту.
Причини такого плачевного стану лежать на поверхні. Якщо футбольні клуби практично всі належать приватним особам, які вкладають (у тій чи іншій мірі) у їх розвиток особисті кошти, то у волейболі становище інше (хоча порівнювати бюджети «футболістів» і «волейболістів» некоректно — останні на тлі колег виглядають жебраками). Згадаймо, розквіт МБК «Одеса» припав на пору, коли клуб очолювали мер міста Р. Боделан і секретар міськради А. Прокопенко. Федерацію волейболу в роки прем’єрства «Шляховика» очолював віце-мер В. Журавко. Останні перемоги «Джінестри» безпосередньо пов’язані з іншим віце-мером М. Кучуком. Та й Л. Климов, взявши під своє крило «Чорноморець», отримав від міста чималі преференції. Сьогодні слово за волейбол у владних структурах замовити нікому.
Чи є сьогодні умови для відродження в Одесі команд майстрів?
Зі спортивної точки зору особливих проблем немає. У місті вихована ціла плеяда високопрофесійних фахівців. Олімпійський чемпіон, заслужений тренер України Віктор Михальчук нині працює в першоліговому «БАРКОМі» зі Львова. Його багаторічний помічник Євген Бородаєнко — головний тренер «Кримсоди» з Красноперекопська, яка очолює турнірну таблицю української суперліги. Заслужений тренер України Ігор Філіштинський успішно працює в Запоріжжі з «Орбітою». Помандрував Україною тренер вищої категорії Валерій Пархоменко. Без роботи олімпійська чемпіонка Олена Соколовська. Не збираюся стверджувати, що будь-хто з перелічених наставників здатний повернути одеському волейболу колишню славу, але в тому, що кожен з них готовий повернутися в рідне місто і взятися за роботу, у мене сумнівів немає. Більше того, враховуючи досвід та авторитет В. Михальчука та Є. Бородаєнка, можна припустити, що вони зуміють залучити до своєї команди перспективних майстрів з інших регіонів країни.
Природно, це можливо лише за наявності гідного фінансування, або, простіше кажучи, господаря — чи то в особі приватного власника, чи то якоїсь комерційної або держструктури, чи то безпосередньо міста. А пошуком такого господаря має займатися обласна федерація. І тут ми підходимо до головного.
Сьогодні федерацію змушений представляти один-єдиний чоловік — заслужений тренер України П. Веснянко, який номінально обіймає посаду відповідального секретаря. Чому номінально? Та тому що федерації як такої не існує. Минуло вже два роки, як поїхав до Києва М. Кучук, тоді ж подав заяву про відставку його перший заступник А. Мельничук. Ось і залишився П. Веснянко самотнім, не маючи жодних важелів впливу. За словами Павла Михайловича, на його ім’я досі надходять повідомлення про якісь борги федерації. Суми невеликі, але хтось їх повинен же покривати! Факт прикрий, але протягом усього цього часу безвладдя так і не проведено звітно-виборчу конференцію. Так хто ж, питається, повинен шукати спонсорів, наводити мости з владними структурами, запрошувати тренерів та гравців, піклуватися про резерв? Питання риторичне.
Наближається європейська баскетбольна першість, кілька матчів якої заплановано провести в Одесі. У зв’язку з цим у місті повинен, нарешті, з’явитися відбудований за останньою спортивною модою ігровий зал (а може бути, навіть два). І буде дуже прикро, якщо в ньому не знайдуть притулку наступники «Джінестри» та «Шляховика».











