«Візьмемося за руки, друзі, щоб не пропасти поодинці»! Що це означає, показав вернісаж одеського графіка, заслуженого художника України Михайла Пархоменка «Життя після кінця світу», що відбувся ввечері 9 січня в салоні «Художник» на вулиці Катерининській, 18.
Колядками зустрічали тут гостей. Більшоформатні графічні аркуші Михайла Пархоменка радували віртуозною технікою монотипії, ошатною декоративністю, помітною монументальністю. Подача — казкова, дитяча, «книжкова»: Михайло — вихованець Львівського поліграфічного, за спеціальністю «книжкова графіка», яка у Львові об’єднала вишукану європейську міську культурну традицію з місцевими традиціями сільських художніх ремесел.
Елегантно обіграні незафарбовані площини на аркушах перетворені на силуети то засніжених стебел бур’яну, то водоростей, що колишуться, то минулорічного листя, від якого залишилися лише остови-жилки. З цих заростей дивляться вмальовані пастеллю дивовижні створіння: одуди і дятли, снігурі та фазани, морські коники та щуки, оленята та лисиці, ведмеді та рисі. «Кінець світу, — сказав гостям винуватець урочистості, — був на планеті вже разів п’ять. Жили істоти, які дивляться на вас з цих картин, а людина ці істоти знищувала. І одного разу комусь, хто дивиться згори, це набридало». Побажавши гостям придумати, як нам уникнути кінця світу, художник відкрив неофіційний, дуже сімейний вечір — з українською кутею, яку приготувала його дружина Ірина…
А на картині «Вилкове» ковзав не по воді, а по розлитій заплаві човник з двома жінками та кошиками з полуницею. У цьому, до речі, весь Міша Пархоменко — художник: висловити думку з чіткістю, властивою дитині. Що таке Вилкове? Канали, так… але й полуниця ж. А вже кому знати наш туристичний потенціал, як не Пархоменку, що об’їздив зі своїми пленерними групами всю Одеську область та найгарніші місця України!
«ТА ТУТ знатна квашена капуста!» — поділилася я з «іменинником», для якого ця персональна виставка виявилася, за його підрахунком, сімдесятою. «З Ясс», — була відповідь. Я вдивилася, спантеличена: з Ясс соління — до Одеси? «А чому ти дивуєшся, — майже ображено відреагував Міша, — у мене що, друзів немає?! Ось вино: з Дунаю — з Ізмаїла!».
Тобто: на ніч дивлячись, у холод, по слизьких дорогах… з Ясс, Ізмаїла — до Одеси на вернісаж! Це ж треба дуже симпатизувати автору картин. Художник Михайло Заєць із Санжійки надіслав… ні, ви тільки не смійтеся, — найчистішого, як сльоза, інтелігентного самогону в канонічній скляній чверті.
За Михайла Зайця, чудового художника кіно, соратника Станіслава Говорухіна, всі, хто небайдужий до мистецтва, Михайлу Пархоменку вдячні суто: адже це він виявив «санжійського відлюдника», добровільного аутсайдера, витягнув із творчого небуття, повернув Одесі, організував йому тут персональні виставки. Про все це писала «Вечірня Одеса». І досі Пархоменко регулярно відвідує старого кіношника в Санжійці. Шкода, не зміг Михайло Степанович приїхати тепер на Мішине свято: роки чималі даються взнаки…
…Підійшла на фестиваль і малеча Луїза Рахліна з мамою. На моє запитання, звідки вони знають Михайла Пархоменка, мама відповіла: «А хто ж дарує лауреатам фестивалю «Зірочка» гарні картини!». Так, адже Пархоменко — член журі «Зірочки» і завжди знайде для неї щось чудове в подарунок — від себе і від своїх колег. Луїза від душі «віддарувала» художників — різдвяними піснями.
— Гарний художник, гарний організатор, гарний друг, наставник для багатьох, подвижник у справах, — сказав про Михайла Пархоменка на вернісажі голова правління Одеської організації НСХУ, народний художник України Анатолій Горбенко.
Михайло Пархоменко, класний професіонал тиражної станкової графіки, охоче передає досвід молодим і журиться, що таке тонке, вишукане мистецтво загнано в підпілля натиском розлогого гламуру. Окрім чистої творчості він те, що називається — геній спілкування. І йому багато чого вдається. Не заради власних регалій і кар’єри. Привілеїв і багатства Пархоменко собі не нажив, окрім багатства друзями та враженнями та привілеї займатися тим, до чого душа лежить. Власне, про його починання ми не раз писали. Проблеми Пархоменко сам собі ставить і сам же вирішує — залучаючи до вирішення чимале коло людей, яких заражає своїм ентузіазмом.
Хто на Одещині перший реалізатор ідеї творчих груп для пленеру — роботи художників на відкритому повітрі, — після того, як такі групи перестали забезпечуватися державою в особі творчої спілки та Художнього фонду? Пархоменко: 30 групових пленерів з 1996 року! З них: у селі Ясски — чотири сезони; у Криму — сім сезонів; у Карпатах — стільки ж; у Грузії — п’ять і в Туреччині — п’ять сезонів. Всього було охоплено близько 800 художників з усієї України, залучалися мистецтвознавці.
Все це навряд чи стало б можливим, якби Пархоменко не навернув у свою віру цілу Державну прикордонну службу України та судноплавну компанію «УкрФеррі» в Одесі. Прикордонники — приймали і селили у себе художників, надаючи в розпорядження польові кухні. Моряки — возили на поромі. Художники дякували за гостинність картинами: колекція «УкрФеррі» налічує вже близько 300 робіт; у Яссках художники організували галерею живопису, першими експонатами якої стали їхні дарунки. Роботи учасників творчих експедицій Михайла Пархоменка прикрашають музеї прикордонних військ у Києві, Чернівцях, Одесі; прийняті до колекції художнього музею міста Миколаєва.
Те, що в цих пленерах-симпозіумах неодноразово брав участь ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, дійсний член і президент Національної академії мистецтв України Андрій Чебикін, теж свідчить про те, наскільки солідні заходи і як ґрунтовно справа поставлена.
Пархоменко, який з 2002 р. є координатором творчих програм Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури України, з 2006 року працює і як художній керівник масштабного міжнародного творчого об’єднання «Спокуса» (біля витоків проекту були художники А. Чебикін, А. Ус,
Н. Бережний, О. Приходько), з щорічними звітними виставками та виїздами на етюди. Це об’єднання, що має свій сайт, підтримують порти України, мер міста Миколаєва Володимир Чайка, Миколаївський глиноземний завод та інші підприємства.
Пархоменко охоче водиться з молодняком: його майстерня на Ольгіївській — і клуб, і творча лабораторія, і «аспірантура». Серед його вихованців — адже нині дівчата переважають у всіх творчих вишах! — є такі, досягненнями яких Міша пишається, як своїми. Член НСХУ Інна Пантелемонова, тепер успішний київський художник; недавній член НСХУ Анна Васкевич; Алла Гонтар, Юлія Лабінюкова; Маша Чепульська стала лауреатом першої премії конкурсу «Смарагдова ліра», заснованого для «митців» Держприкордонслужбою України: сам голова Держприкордонслужби, генерал армії Н. Литвин вручав художниці приз.
…А Михайлу цього вечора — натягали найкращих троянд.











