Виставковий проєкт «Імператорський дім Романових: минуле і сучасність», який демонструється нині в містах України, працює в Одеському музеї західного та східного мистецтва з 14 грудня. Він приурочений до 400-річчя династії Романових. Організатори виставки — благодійний фонд Великої княгині Єлизавети Федорівни Романової за підтримки Росспівробітництва в Одесі та міського голови А. Костусєва, а також фонд сприяння та розвитку Музею історії імператорської династії Романових.
Вернісаж вітали консул Генерального консульства РФ в Одесі Юрій Діденко та одеський міський голова Олексій Костусєв, якому віце-президент міжнародного благодійного фонду Великої княгині Романової Євгенія Горія вручила пам’ятну медаль Дому Романових.
Коли до директора ОМЗВМ Володимира Островського прийшла представниця оргкомітету проєкту — це було в моїй присутності, — він поставився до пропозиції з легкою настороженістю. І справа навіть не в політичній кон’юнктурі і не в тій особистій обставині, що Островський — етнічний українець з домішкою польської крові. Просто екзальтоване ставлення значної частини наших московських православних до вбитого государя цілком може багатьох з нас, скажімо так, не надихати. Так само як і його канонізація. Невинно вбита царська родина — це жахливо; але святість — явище прижиттєве, і вона-то в чому у Миколи Другого проявилася? По суті, слабкодуха людина, яка здала імперію. Тому Островський прямо запитав: виставка буде пізнавальна — чи це апологетика?

Тепер впевнено скажемо: проєкт у вищій мірі коректний. Це зібрання історичних свідчень, закарбованих прикмет епохи. Деякі експонати представлені в Україні вперше, серед них — оригінали документів царської родини. Виставка цікава далеко не тільки «монархістам». Вона строга, відсторонена, пізнавальна, вишукана і… сумна.
Привертають увагу унікальні зібрання поштових листівок з краєвидами міст. Наприклад, краєвиди Криму кінця XIX століття. Якість — відмінна. Око нашого сучасника привчає, на жаль, до кричущого глянцю рекламних кольорів. А ці листівки, що є, очевидно, архітектурними малюнками, відтвореними з фотографій, максимально наближені до академічного живопису, в якому колір складний і стриманий. І тонкість виконання просто-таки надприродна: потрібно буквально уткнутися в листівку, щоб переконатися, що це не кольорова фотографія, розгледівши тонкі обрамляючі штрихи та акварельні заливки. Неоціненна і документальна сторона справи: ось курорт Суук-Су, ось набережна Керчі, ось ялтинські палаци. Так, це був шикарний курорт. Хіба що Ластівчине гніздо було в ті часи, виявляється, зовсім непрезентабельним. А з дна власної пам’яті раптом спливає: чеховський Крим. Є тут і серія листівок з краєвидами Одеси кінця позаминулого століття.
А булгаковський Київ — не хочете? Миколаївський міст з видом на Лавру. Володимирська гірка. Велика Володимирська вулиця з трамвайчиком. Михайлівський монастир (не сьогоднішній новотвір!), пам’ятник Богдану. Техніка виконання — «світлопис»: «фототипія С.В. Кульженка».
Візьміть з полиці «Білу гвардію»!.. Пам’ятаю своє приголомшливе враження від вперше побаченого Музею-квартири М.А. Булгакова на Андріївському узвозі. Там адже обстановка умовна, ауру створюють численні фотографії, і, вдивляючись у них, я шкірою відчула: це — інша цивілізація. Намарно ми до неї в рідню набиваємося, безпідставно виводимо з неї — себе. Це — Атлантида. Як не знущайся над «совком», всі ми вийшли з нього, ми продукт жахливої селекції. «Гомо советикус» — не фігура мови, а фізична даність. Ми — мутанти, народжені в пейзаж катастрофи.
А коли на виставці в ОМЗВМ розглядаєш листівки з портретами імператриці Катерини Першої, імператорів Петра Третього, Миколи Першого; августійших дружин-імператриць; репродуковані фотографії членів російської імператорської родини або родини англійської королеви Вікторії, онукою якої була, як відомо, остання російська імператриця Олександра Федорівна, — то, вдивляючись у ці обличчя, відзначаючи, як одягнені та зачіски ці люди, раптом відчуваєш: влада — це, перш за все, обов’язок і відповідальність, і людина при владі в собі не вільна. В чию запалену голову прийде порівняти цих людей з нинішніми «державниками», хоч українськими, хоч російськими?!

«В Росії або монархія, або абсолютно крайня охлократія», — так передчував події в лютому 1917 року великий російський філософ Михайло Бахтін, тоді — 22-річний, і не помилявся…
«Ми маємо справу з історичними фактами, на яких нагромадилися величезні міфологічні нашарування, — прокоментував арт-проєкт директор ОМЗВМ Володимир Островський. — І як би не тлумачила історію хвилинна політична злоба дня, саме імператорська юрисдикція забезпечила місту Одесі та всьому цьому краю вагому економічну вагу та процвітання. Присутність потужної держави на цих берегах зберегла тут слов’янський код, слов’янську самоідентифікацію. Це незаперечна даність, в якій можна дискутувати деталі, але яка непорушна для будь-якої незаангажованої людини».
Музей зробив свій внесок в експозицію. У вітринах демонструються раритетні видання на тему, взяті з музейної наукової бібліотеки: знаменита книга XIX століття «Царське полювання», альбом до 300-річчя Імператорського дому Романових, книга «Подорожі спадкоємця-цесаревича» та багато інших.
«Далі — всюди»: одна з експозиційних зал присвячена представникам імператорської династії Романових у наші дні, в еміграції. Фотоработи Ольги Бутко розповідають про візит в Україну, в тому числі до Криму, Великої княгині Марії Володимирівни — глави Імператорського дому Романових, народженої і яка живе в Іспанії, яка займається громадською діяльністю.
«Боже, яка старовина!.. Був мирний світ сальної свічки в шандалі. Був мир, і ось мир убитий», — Михайло Булгаков. І все ж, невідновно розрублена навпіл, це наша з вами історія…











