ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Музей сучасного мистецтва Одеси (Французький бульвар, 8) 14 грудня взяв участь у святі колег — музей історії євреїв Одеси «Мігдаль-Шорашим» відзначає 10 років від дня відкриття.

Неможливо заперечувати, що неповторний колорит нашого міста зумовлений присутністю в ньому євреїв. Музей сучасного мистецтва Одеси відкрив експозицію «Єврейський світ та одеський міф — сучасний баланс».
«Міф Одеси може бути зведений до трьох редакцій, — говорить директор МСМО Семен Кантор. — ХIХ століття — перша редакція. Міф про місто вільних, заповзятливих людей у ​​рабській, закостенілій країні. Міф про місце, де всього можна досягти. ХХ століття — друга редакція: міф про місто витончених ділків, благородних бандитів і мудрих старих у країні правлячих державою кухарок, що співають радісні пісні молодих будівельників комунізму. ХХI століття (і кінець століття ХХ) — третя редакція: міф про провінцію з містечковими, боязкими торговцями в сучасному динамічному державі. Міф про місто, яке в минулому».

Образотворчому мистецтву випала роль відображати одеські міфи та слідувати їм. Романтичні ілюзії, розмірковує С. Кантор, захищали віру, що «є місто, яке я бачу уві сні…». Вони виявилися продуктивними для створення особливої ​​одеської культури, в тому числі живопису — камерного, витонченого естетського явища. Якщо відкинути міф про становлення Міста, в якому виділялися особистості, а не соціальні групи, то в наступних значна роль відведена євреям. Євреї стали одними з творців міфу. Вони дали міфу мудру іронію старих з містечок, романтику домашніх хлопчиків, що вирвалися на свободу, і трагедію жертв Хама.
Для виставки відібрані різноманітні твори одеських художників — аж ніяк не тільки євреїв. Живописець Стас Жалобнюк майже монументально зобразив атрибут релігійного юдея в картині «Тфілін» — маленькі коробочки з уривками з Тори з’єднані шкіряними ремінцями. У великому масштабі непомітний атрибут набуває значення зв’язку часів. Малюнок класика одеського авангарду Олега Соколова «Десять заповідей» з колекції Музею західного і східного мистецтва — приклад того, як у камерному форматі можна підняти важливу тему. Як розповіла на вернісажі вдова художника, мистецтвознавець Олена Шелестова, автор відстоював права кожного одесита на самобутність, що виражається і в відправленні релігійного культу, і в пошуках нових форм у мистецтві.

— На нашій виставці представлено прекрасне полотно Юрія Коваленка «Одеський дворик. Піня-котик», — коментує експозицію Семен Кантор. — На ньому немає жодного чітко вираженого семітського профілю, але також немає сумнівів, що це двір, атмосферу якого створюють євреї. Більшість експонованих робіт присвячені не стільки євреям, скільки Одесі, створенню якої євреї віддали всі сили». Одна тема розкрита з чисто єврейським надривом: тема Пам’яті. Образи Божидара Міловича, Люсьєна Дульфана, Вадима Грінберга та Давида Тихолуза є больовою точкою виставки.
Колесо історії невблаганне. Місто змінилося. Головним інструментом опису міфу ХХI століття послужив
постмодернізм. Іронія постмодернізму поховала ілюзії, зруйнувала крихкий моральний заповідник, не запропонувавши чогось натомість. Недарма птах Юрія Зільберберга, що вирвався з грубих металевих кліток, завмер у розгубленості. Куди їй летіти?.
Директор Музею історії євреїв Одеси Михайло Рашковецький з таким песимізмом рішуче не згоден: «Я побував на виставці «Єврейська Атлантида» в Літературному музеї, де були експонати, пов’язані з родиною Бориса Пастернака, — розповів Михайло Маркович. — У сусідньому залі виставка, присвячена Євгену Петрову, а який Петров без Файнзільберга, тобто Ільфа?! Я просто впав до ніг колегам з Літмузею. Ми говоримо про якийсь міф, в буквальному перекладі це слово означає «вигадка». Яка вигадка, коли ми маємо справу з фактом?!».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса