ср, 18 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

У Золотій залі Літературного музею 24 листопада культурна громадськість відзначила 55-річчя творчої діяльності кінорежисера, директора Музею кіно Одеського відділення НСКУ, заслуженого діяча мистецтв України Вадима Васильовича Костроменка.

«У пам’яті та серці» — вечір спогадів, у яких «паспортні творчі дані»: з 1957 року — оператор-постановник Одеської кіностудії, з 1972 — режисер-постановник, — обростають живою плоттю. Чули «гру в думки» і читали: «Та що ця Одеська кіностудія — подумаєш, безсмертні шедеври! Та кому вони, ці її бронтозаври, потрібні і на що здатні!». Відповідати на подібні випади ніяково: не той рівень полеміки. Ніяково і запитувати, яку альтернативу пропонують революціонери, що скидають Одеську кіностудію з корабля сучасності: дилетантські опуси «Україна, гуд бай»? Але нескінченно сумно говорити про Одеську кіностудію лише в жанрі мемуарів…
Це гідні мемуари. І Костроменко — чудовий оповідач, у чому читачі нашої газети могли переконатися не раз. Не дивно, що книги Вадима Костроменка: «В кадрі та за кадром», «Чортова дюжина, або Щасливе число 13», «Нариси історії Одеської кіностудії», — нарозхват розлетілися, і до ювіляра вишикувалася черга за автографом…
Як режисер Вадим Костроменко працював у руслі державного міфу СРСР, не замислюючись про його ревізію, — але хто, заднім розумом міцний, піддавав ці постулати сумніву? І Шукшин вірив, що, образно кажучи, «на всі питання Ленін відповів», і Тодоровський, і навіть Тарковський! А коли людське співтовариство існувало без міфу? Радянське кіно було добрим кіно — настільки високопрофесійним, що багатьом голлівудським попсі і близько не стояти. І справа тут не в «просунутій» техніці.
Тому уривки з кінофільмів, до яких має відношення Вадим Костроменко, сприймалися залом як свого роду «знак якості». «Вірність» (1965), режисерський дебют Петра Тодоровського, знятий Костроменком-оператором. «Вершники» (1972), режисерський дебют самого Костроменка, про історію якого він розповів публіці.
Одного разу Вадима Костроменка покликав директор кіностудії, легендарний Геннадій Збандут, і запропонував сценарій, виставивши оригінальні, м’яко кажучи, умови. Сценарій Василя Решетникова, плановий, двосерійного телевізійного фільму. Він розрахований на два роки зйомок — залишилося півроку. Сюжет — діти і війна. Згідно з КЗпП, дітям дозволено зніматися не більше 4 годин на зміну. Але там ще й коні. І коза. Нормальний профі знає, що за півроку зняти такий фільм не можна. А ось збожеволілий оператор, що мріє про режисуру, з гаряча візьметься. Але нехай врахує, що як тарифікований оператор він зараз отримує зарплату вдвічі більшу, ніж нарахують режисеру-початківцю. Ім’я є. І є ризик провалу. Воно тобі треба?
Вадим Костроменко взявся. Фільм «Вершники» відразу отримав призи двох вітчизняних кінофестивалів.
Цікаві факти спливають на мемуарних вечорах. Чи знаєте ви, що у фільмі «Причал» у Костроменка знімався актор Віталій Безруков — батько суперзірки з «Табакерки» Сергія Безрукова? «Це один з найдорожчих мені фільмів, — розповів, вітаючи винуватця торжества, одеський композитор, професор ОНМА Віктор Власов, автор музики до кінофільму. — Наступного року картині виповниться 40 років. А диригентом у ній був Георгій Гаранян, на той момент закінчував Московську консерваторію. Тексти пісень писав Олександр Баренбойм, одесит, фронтовик». Пісню з кінофільму тут же виконала заслужена артистка України Олена Стаховська…
«Балдію від музики, особливо від серйозної, — неофіційно зізнався ювіляр. — І коли мені потрапив сценарій «Квартет Гварнері», я в нього вчепився». Це вже і на моїй пам’яті — як журнал «Мистецтво кіно» похвалив авантюрно-романтичний телевізійний фільм на сюжет Громадянської війни «Квартет Гварнері» (1978). Уривок з фільму нам показали. Це була сцена музичного жарту: Вадим Костроменко, не бачачи правди в «запропонованих обставинах», в яких червоноармійці натхненно слухають опус епохи бароко, з композитором Владиславом Кладницьким придумав хуліганське попурі з революційних пісень у стилі бароко.
Вадима Костроменка привітали голови правлінь одеських відділень національних творчих спілок: кінематографістів — народний артист України Ярослав Лупій, журналістів — заслужений журналіст України Юрій Работін. Співробітник управління культури Одеської міськради Людмила Крижалко вручила Вадиму Васильовичу почесний знак міського голови «Трудова слава».
Ювіляр згадав своє перше враження від Одеси після прибуття на роботу з Москви, після ВДІКу: розриваючий легені запах моря!.. Сьогодні море чомусь вже не пахне, поскаржився він і запитав: «А вам — пахне морем?». Що відповісти, Вадиме Васильовичу, про те, чим пахне в Одесі останні двадцять років: хіба що — гроші не пахнуть…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса