У цей тихий і по-своєму чарівний осінній вечір хочу зізнатися в любові… до школи. Зараз не прийнято хвалити місце навчання своїх дітей, а модно лаяти і вишукувати недоліки. Але я поговорю про гідності СШ № 69.

Я люблю тебе, школа, за те, що ти була добра до мого сина: чотири роки початкової школи я згадую із задоволенням і радістю, а не з тремтінням і здриганням. У нас ніколи не було безсонних ночей через перевантажену програму, а завжди залишалося час на те, щоб погуляти з друзями, побувати на тренуваннях і навіть пограти в комп’ютер.
Вдячна тобі, школа, за те, що мені не треба було проходити з дитиною вдома шкільну програму, йому вистачало пояснень у класі, ніколи не виникало потреби наймати репетитора. Не займаючись додатково англійською мовою, ми зуміли за результатами четвертого класу відмінно здати тестування, а сьогодні із задоволенням освоюємо німецьку.
Моя дитина знає не тільки вірші Тараса Шевченка та Лесі Українки, але й із задоволенням читає Олександра Пушкіна та Федора Тютчева, вже підбирається до Шекспіра (поки не в оригіналі, але все попереду). Крім стандартних уроків, спрямованих на освоєння шкільної програми, ми брали участь у багатьох конкурсах, включаючи знамениті «Російський ведмедик» і «Кенгуру».
До десяти років дитина побачила Асканію-Нову та Херсон, Уманський парк та страусину ферму. Екскурсовод у Львові, після проведеної українською мовою екскурсії, вразився тим, наскільки грамотними були питання наших дітей. У рідній Одесі моя дитина знає більше історій про пам’ятники, вулиці та будинки, ніж його сім’я, і ​​готовий проводити екскурсії для своїх батьків.
Улюблена школа давала можливість розкриватися творчим здібностям дітей. Ким тільки син не був за цей час: і лікарем на уроці з основ здоров’я, і суддею «Що? Де? Коли?», і царем з «Казки про царя Салтана», і Дюком де Рішельє. Багато віршів було прочитано зі сцени актового залу, багато пісень заспівано в рідних стінах. Не перерахувати і концертів, на яких побували учні. Фотографії — німі свідки того, що все це було насправді, збрехати не дадуть.
Зізнаюся чесно: коли віддавала дитину до школи, припускала, що його навчили тільки складати 2+2 і правильно писати «жи-ши». Однак зараз я розумію: внесок школи у виховання з моєї дитини повноцінної особистості величезний. Через пару років зустрічай, 69-а, ще одного члена нашої сім’ї — питання, куди йому йти вчитися, вирішене в нашій сім’ї однозначно і безповоротно вже давно.