Наближався мій день народження. Одна з моїх подруг (не найближча, але все ж ми часто проводили час разом) попросила позичити 20 гривень. Сума невелика, батьки в мене розуміючі, тож кишенькові гроші маю завжди, жадібнічати не стала. Тільки запитала, що приятелька збирається купити. Та загадково посміхнулася: «Буде для тебе сюрприз».
Дала гроші — і забула на деякий час. Стала запрошувати гостей на день народження. Досить кумедно, але мама привчала мене до традиції: скільки тобі років, стільки й дітей має сидіти за столом. Нібито так радять психологи. 16 осіб — це якраз половина класу. До числа запрошених увійшла і подруга-боржниця.
Подарунків принесли багато. Частина з них (думаю, так відбувається у всіх людей) дуже сподобалася, частина виявилася «функціональною», як висловлюється мама, а дещо було взагалі нікчемним. До цього розряду потрапив і подарунок дівчинки, про яку йдеться. Дарованому коневі, як то кажуть, у зуби не дивляться, претензій не повинно бути, про день народження я невдовзі забула.
Але не забула про борг подруги. Мені не подобається, коли боржники «прощають» борг, тобто не повертають його. Не треба мене за дурника тримати. Я нагадала про гроші однокласниці. Та здивовано підняла брови: «Так я ж витратила гроші тобі на подарунок! Це і був сюрприз для тебе. Хіба ти не зрозуміла?». Я не знайшлася, що сказати.
Вдома розповіла мамі. Вона засміялася: «Дрібна шахрайка твоя подруга, не май з нею більше справи». Так я і вчинила.