Так могла б назвати цикл своїх робіт Альона Дацьо, недавня випускниця художнього училища імені Грекова. Її перша в житті персональна виставка відкрилася в залі Літературного музею і вплетена в цикл музейних заходів, присвячених 120-річному ювілею великого поета.
Будучи юною, Цвєтаєва написала: «І нехай тебе не бентежить мій голос з-під землі». Сьогодні цей голос вже не «тих», бо на Цвєтаєву — мода (не впевнений, що це б її сильно порадувало). Її вірші стали піснями, живуть у масовій культурі — і від цього стає куди більш важкою справа людей, які намагаються вслухатися в те, що в будь-якій людській долі недосказано, та й взагалі «несказано»…
Альона Дацьо — з тих, хто намагається говорити з поетом «по душах», як міг би поговорити близький друг. Сама Марина, пам’ятається, зверталася в одному з віршів «до тебе через сто років». Виходить, до неї?..
Інтерес до літератури в Альони не «хрестоматійний». Вона шукає те, що відгукується в ній самій. На відкритті виставки невелику промову виголосила Зінаїда Володимирівна Босенко, ще молода жінка, яка викладала Альоні літературу з 5 по 11 клас. Важко їм, учителям «зарубіжної» літератури, в нинішній школі, в якій занадто багато формалізму та казенщини. І, може, єдина їм нагорода — у палаючих очах таких дивовижних дівчат, в яких «слово відгукнеться».
І темою дипломної роботи в художньому училищі Альона вибрала творчість Ф.Кафки, дуже точно вгадавши багато і в творчості, і в самій особистості письменника. Я, до речі, був рецензентом цього диплома. Робіт про Кафку виявилося так багато, що зараз художниця подумує про те, щоб зробити півгодинний фільм, в якому показ робіт супроводжувався б закадровим голосом. Тим паче, що і ювілейна дата письменника наближається. Але для фільму потрібні спонсори. Хоча Альона шкодує, що її перша персональна — не виставка живопису, я думаю, що вона знайшла себе, що літературна тема буде головною в її творчості.
Те, що вона робить, — це змішана техніка, колаж плюс графіка, з використанням комп’ютерних технологій. Звичайно, тут без знайомих облич не обійтися — Блок, Мандельштам, Пастернак, Єсенін, Маяковський. Але є і ті, чиїх облич ми майже не знаємо, — наприклад, Софія Парнок і Костянтин Родзєвич. І, звичайно, сама Цвєтаєва: хрестоматійна фотографія, а зверху зворушлива гілочка живої горобини, і виходить, що Марина дивиться на нас з-під цієї гілочки. Втім, є і малюнок самої Альони — скупий, схематичний, різко оголюючий вперту, дуже не покірну суть характеру Поета. Цей малюнок відзначив Станіслав Айдінян, який професійно займається вивченням творчості сестер Цвєтаєвих.
Вірші Цвєтаєвої, присвячені поетам, написані на напівпрозорому папері, прикріпленому зверху, так що створюється враження, що крізь папір, крізь просвіти між рядками просвічує щось «далеке». Як пояснює сама Альона, калька з письменами — образ душі поета. Внизу часом написано і зовсім щось несподіване. Під портретом Маяковського (не найвідомішим): «Я, можливо, останній поет». Якщо він так говорив, то, слава Богу, помилився. І Цвєтаєва — не останній поет.
Мені найбільше подобаються роботи, в яких є асоціативний ряд, метафора. Дзвін і архітектурний фрагмент Москви. Білий офіцер, одягнений за повною формою (Костянтин Родзєвич): це йому — «Поема кінця». А поруч — човен на снігу і ланцюг з великих ланок. Цим ланцюгом прив’язаний човен? Цим важким ланцюгом трагічного кохання пов’язані один з одним люди? А може, цей ланцюг продовжується незримо ланцюжком слів і рядків, що біжать до нас? Човен же — доверху повний снігом. Альона каже, що це — сльози. Але я б не став на цьому наполягати. Досить і холодної снігової білизни — в її безнадійності.
А сам образ човна викликає ще один ланцюжок асоціацій: «любовний човен розбився об побут». Це з передсмертних рядків Маяковського. І думаєш: а побут чи у випадку Цвєтаєвої — винен? І раптом помічаєш грубовато намальовані шестерні годинника: образ часу, що розпадається, зв’язку людей, що розпадається.
Рядки, написані рукою Марини, — немов листи з давніх років. В тому числі і ця передсмертна записка, страшна у своїй нещадності. Листи все ще йдуть, тому що вони адресовані нам, та й тим, хто після нас народиться. Альона Дацьо — художник, для якого дуже важливий образ часу. І хоча час норовить «розпастися», скидаючи свої «шестерні», художники і поети протистоять цьому.











