Прочитала в «БП» роздуми психолога про стосунки «батьків» і «детей». Дуже правильна думка, що ми, дорослі, часто буваємо поруч з дітьми, але не разом. Їх гнітить неувага (хоча, може, вони не усвідомлюють це). І тоді починають мстити своєю поганою поведінкою. Нехай хоч у цьому випадку звернуть увагу на нас!
Ось яка історія сталася у моїх молодих сусідів, з якими склалися такі добрі стосунки, що мене запрошують посидіти то зі старшим синочком Павлом — у другий клас пішов, то з молодшим Олексієм, нещодавно народженим.
Павло ріс вдома, до дитячого садка не ходив, обласканий був батьками з голови до п’ят. Щоб хлопчик добре розвивався в інтелектуальному плані, стежила мама. Рано навчився читати, найкращі книжки на «Зеленій хвилі» — йому; освоїв комп’ютер у розумних межах — батьки зробили дитині програму «добрих» мультфільмів; ще не пішов до школи, а вже рахував до ста і в цій сотні прекрасно орієнтувався, в усякому разі, додавання з переходом через десяток праці для нього не становило. Тато розвивав сина фізично, вдома був повний фізкультурний арсенал. Бабусям по вихідних доручалося вивести дитину «у світ», тобто до зоопарку чи в парк, до театру чи музею. Однак відчувалося, що в емоційному плані у хлопчика почнуться найближчим часом проблеми. Павло звик, що він — «пупсик землі», як жартували батьки.
Але у батьків з’явився ще один «пупсик» — крихітний, зворушливо беззахисний. Звісно, увага батьків здебільшого перейшла до малюка. Павла не обмежували в правах, але хлопчик відчував, хто тепер головний у домі…
На початку вересня зателефонувала вчителька: на свіжій стіні Павло щось нацарапав цвяхом. У неї було два запитання: що робити з хлопчиком і що робити зі стіною? Зі стіною вчинили просто: батько заплатив знайомому маляру, той наступного дня ліквідував сліди хуліганства. З Павлом справа виявилася складнішою: вчителька і батьки в три голоси пояснювали бешкетника, як погано він вчинив, домагаючись заповітних слів «більше не буду», а той мовчав. З обличчя було видно, що зовсім не кається у скоєному. Тижні за два батьків знову викликали до школи: парту списав. Мив її Павло разом з мамою. Потім вислуховував материнські та вчительські нотації. І знову начебто чомусь таємно радів.
Вчителька направила батьків з дитиною до шкільного психолога. Павло із задоволенням малював на задану психологом тему, відповідав на запитання анкети, вирішував задачки з серії «що таке добре?» і «що таке погано?». Психолог роз’яснила батькам, що це криза семирічного віку, треба дитині більше приділяти уваги.
Тижні три хлопчина тримався без хуліганства, а потім зірвався. Знову вчителька викликала батьків до школи, довга розмова в класі, тривожні погляди вдома…
Коли мама (напевно, вперше за півроку після народження малюка) сіла на ліжко до Павла ввечері перед сном, стала гладити його по волоссю і питати, чому улюблений синок так її засмучує, дитина зізналася: «Я хочу, щоб ви приходили до мене в школу, нехай навіть сваріться, зате потім дорогою додому ви тримаєте мене за руки…». Слава богу, батьки зрозуміли, що егоїстична не з власної вини старша дитина ревнує маму і тата до молодшого. Вони змінили свою поведінку.
Зараз Павла від Олексія не відтягнути. Старшому братикові пояснили, що він найголовніша людина для молодшого, що без нього батькам у вихованні малюка не обійтися. Олексій вже впізнає рідні обличчя, і більше всіх радіє Павлу. Павло пишається цим. Але завжди чекає маму перед сном, щоб все-все розповісти про день, що минув, і поділитися планами на майбутній день. У його шкільному житті поганих вчинків останнім часом не спостерігається.
Спортивні новини
бокс Чемпіонка! Вже дворазова! Вихованка клубу «Квазар» (тренери — Євген…











