пт, 20 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

З роками самобутня, впізнавана поетична мова Ігоря Потоцького стає все більш віртуозною, залишаючись при цьому природною. Так він мислить, так відчуває. По-іншому не бажає і не може…

Його вірші організуються як дихання. Іноді легке і спокійне, осяяне усмішкою, іноді — напружене, з хрипотою; часом пристрасне, гаряче або ж ледь помітне, стримуване благородним небажанням виставити свою душу нагою. В останній тоненькій книжці (видавництво «Сімекс-принт», 2012 рік), чудово проілюстрованій молодою талановитою художницею Альбіною Ялозою, зібрані вірші, перш за все, про любов, без якої немає життя, немає нічого. Але що нового можна сказати про неї? Однак вивчене, здавалося б, усіма поетами і прозаїками і навіть ученими планети вічне почуття, як і раніше, таїть у собі тисячу загадок. Читаючи лірику Потоцького, ми намагаємося разом з ним розгадати це почуття.
Засоби поетичної мови у Потоцького найменше схожі на результат болісних пошуків — так органічно пронизують вони тканину його дивовижної мови. Хіба не вражають нас його незвичайні образи? «Океанського сукна буду вічно пам’ятати складки», «Дзвінким дощем відпрасований за вікном шумливий сад», «Я заглядав у очі хвиль», «Море ворочалося, виходячи з прологу п’єси, як собача морда з прутів огорожі», «Як непоказна метафора, твоя усмішка проступила», «І не видихнути мені біль по твоїй минулій зраді…».
Ця коротка вибірка з його віршів, можна сказати, здійснена із заплющеними очима. Насправді, кожен вірш — це несподівані метафори: «Але мені ти довіряєш тіло, в небесний рай зі мною летячи»… А яка звукопис: «На мові листя і трав з сорока дібров». Вірші І. Потоцького треба читати для виховання серця. І ви дізнаєтеся, що любов для поета — почуття, що йде в космос, хоча її земна адреса — відоме всьому світу місто біля Чорного моря, колиска поетів і музикантів. Що любов є музика і світ у просторах звичайної квартири — і Всесвіту. Насолода — і болісний біль самотності, яка вчить розуміти суть речей. Страждання від неможливості повного злиття, нескінченне подолання душевного несходства — і світла радість прощення і примирення.
Ви почуєте безперервну музику у віршах. Не просто тому, що саме звучання слів ненавмисно музичне, при всій різноманітності віршованої форми. Але й тому ще, що І. Потоцький залучає до образної будови своєї поезії музичну тему, близьку його серцю: «І накочувалися, як хвилі, очі твої, губи, плечі, руки, як накочуються валторни і віолончелі тягучі звуки», «Грає прекрасна полька етюд, що тече, як сльоза». Навряд чи могло бути інакше: ще в юні роки прекрасною музикою назавжди забрала поета в полон єдина його муза, красуня дружина, композитор і піаністка Людмила Самодаєва.
У любовній ліриці Потоцького немає і натяку на штучний екстаз, у кожному вірші — поетична справжність. Через любовну лірику Ігор Потоцький вміє без жодного натяку висловити своє ставлення до сучасного суспільства, до улюбленого міста, до природи, до призначення поета: російського поета з Одеси зі своїм неповторним голосом.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса