З вікна моєї квартири видно старовинний двоповерховий будиночок. Його перший поверх майже до підвіконь потонув в асфальті тротуару. Дворик, суцільно покритий сизою лавовою плиткою, і кована огорожа не раз на моїх очах «профігурували» для кінофільмів, зокрема знаменитого «Зеленого фургона».
Мені подобається цей будиночок, він мені дорогий, незважаючи на всю його зовнішню простоту. Засмучує «білий квадрат» на фасаді, що залишився від минулих виборів до міськради. Пам’ятаю кандидата, якого рекламували такі розклеєні по району білі листочки. Він і сам з’являвся. Представившись народним ходатайом, застосувавши досить простий і хитрий хід, він отримав достатньо голосів і став «обранцем». Бачу нерідко його обличчя на екрані, і не залишає досада — перед очима «білий квадрат». Впевнений, людина, здатна хоча б так споганити найстарішу частину міста, хоча це міг бути і «новий місто», не здатна найменшим чином поважати і мешканців його, вирішувати спільні для нас проблеми.
Згадується у зв’язку з цим і інший колишній кандидат, який голосно викрикував, що добре знає історію взагалі і Одеси, зокрема, але сьогодні готовий перекопати, розтоптати і забудувати могили тих, хто створював цю історію і це місто.
Сьогодні знову на стінах, навіть щойно чисто вифарбуваних, з’явилися нові «плями»-написи «За…!» або «Проти…!». По трафарету або «по-простому», фарбою. Наклеєні самоклейки «борців» за наше щастя відриваються тільки разом з фарбою панелей і дверей парадних. Свисаючі з вікон і балконів рекламні «простирадла» кандидатів зовсім не прикрашають місто.
Не вірю, що ті, хто може так легко згадити обличчя Одеси, здатні зробити щось корисне для нас з вами, для країни.
Ту листівку з фасаду «пушкінського» будинку я, звичайно ж, зірвав відразу, як тільки побачив. Але брудно-білий чотирикутник незмивного клею так і залишився на стіні…