Я йду до Кірхи. До Євангелічно-лютеранського кафедрального собору св. Павла — на органний концерт Вероніки Струк. Концерт ювілейний — десять років служіння як органістки: служіння Богу та Музиці.
Наш час характеризується настирливим диктатом «сучасного», навіть найминулішого. Ми женемося за модними новинками і до отупіння ковтаємо «свіжі новини». Але є непорушна шкала цінностей, і вона ніяк не може бути вкорінена в нашій плинній, хиткій «сучасності». І в хвилини сумнівів ми згадуємо про Вічність.
Перед концертом виступив єпископ Євангелічно-лютеранської церкви України Уланд Шпалінгер і, вручаючи Вероніці Струк церковну медаль, сказав: «У нас є справжній, унікальний, орган, і у нас є видатна органістка, я дякую Богу за це».
…Вероніка Струк йшла до органної майстерності, факультативно відвідуючи органний клас Валерія Рубахи, стажувалася в Німеччині у Джеффрі Бернса, в Румунії у Курта та Урсули Філіппі. Досвідчений концертмейстер Одеського національного театру опери та балету, вона рвалася від фортепіано до цього особливого інструменту, небачена міць звучання якого пов’язана з релігійною висотою духу. І нинішній концерт довів, що Вероніка на цих висотах ширяє вільно, володіючи всіма регістрами, усіма інтонаційними можливостями інструменту.
Фелікс Мендельсон. Четверта соната для органа. Поривчаста, бурхлива музика — здається, зараз з тріском розверзнеться безодня серед хмар. Тихе прекрасне анданте. Але це — мелодійна музика XIX століття. І раптом — сувора міць, аж ніяк не романтична пристрасть. Ні, не випадково саме Мендельсон заново відкрив напівзабутого Баха — він перейнявся духом цієї музики…
Ось він, цей дух, у його, так би мовити, первозданності, — в кантаті «О, Боже мій град» Дітріха Букстехуде, церковного органіста, попередника і старшого сучасника Й. С. Баха. Кантата, до речі, виконується в Одесі вперше. Виконавці — заслужена артистка України Наталія Шевченко (сопрано), постійний учасник програм Вероніки Струк, і наш відомий квартет «Гармонії світу». Дуже красива арія, в якій — пристрасна молитва. Чудове поєднання звучань органа та струнного квартету. До речі, лідер «Гармоній світу» Сергій Шольц потім виконав знамениту «Ave Maria» Баха — Гуно. Як упоююче співає віолончель, — здається, що її інтонації ще ніжніші за те, на що здатний людський голос, і який чудовий дует з органом!
Програма ювілейного концерту була складена зі смаком, у ній виявилося безліч незнайомих прекрасних творів. Але є й хрестоматійна Токата і фуга ре мінор Йоганна Себастьяна Баха. Вероніка Струк виконує її часто — і щоразу інакше. Ця остання обставина дивує. Не кожен музикант здатний до імпровізації, до народження нової трактовки зі свого сьогоднішнього стану та настрою залу. Це не музей, в якому прекрасні, але, на жаль, мертві експонати. Це життя музики!
У виконанні Вероніки кожен звук прозорий (чого на органі нелегко досягти), і ця музика не «тисне» своєю громоподібною величчю, а несподівано захоплює вражаючою красою. Особливо здивувала фуга. Нас справді кудись ведуть, — у світ, який нам важко собі цілком уявити, настільки він інший порівняно з нашим. Світ багатомірний, об’ємний, величезний, контрастуючий з нашим, переповненим різноманіттям, але пласким. І, нарешті, у фіналі ми стикаємося з Надлюдським: орган — інструмент Бога.
Рясно були представлені в програмі твори Вольфганга Амадея Моцарта. І арія «Буду любити Тебе вічно» у виконанні Наталії Шевченко, у супроводі скрипки Наталії Литвинової та органа. І дві церковні сонати — ля мажор і до мажор. Мені особливо сподобалася перша, KV 225, ранній Моцарт. Щільне звучання свого роду маленького оркестрику (квартет «Гармонії світу» та орган), і навіть втомленій або пригніченій людині, слухаючи цю музику, — жити хочеться.
Вразила мене музика француза Шарля Марі Відора — він теж був церковним органістом. Виконувалися Адажіо і Токата з П’ятої симфонії для органа фа мінор. Інша мелодійна мова, а головне — інший стан душі: навіть віра в Бога не дає їй спокою, їй не дано опинитися в тій «точці спокою», де немає смерті, де блаженство дотику до Вічності. Безперервність руху, проведеного в різних модуляціях, якийсь біг… куди? У невідоме майбутнє. Мені ж, народженому в рік смерті автора музики, воно вже відоме. І тому зрозуміла тривога, що звучить у цій музиці, — до останньої ноти виправдана.
Павло Струк написав кантату «Ave vеrum corpus» спеціально для ювілею — це була, так би мовити, світова прем’єра. Мені здається, що як композитор він виріс, кантата у виконанні сопрано Наталії Шевченко, квартету «Гармонії світу» та органа звучить потужно і цілісно. А увінчала програму «Alleluia» Моцарта, виконувана в тому ж складі.
«Ars longa, vita brevis» — «Мистецтво довговічне, життя коротке». Будемо сподіватися, що ця думка, висловлена давньою латиною, все ще істинна.











