пт, 20 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

З повною викладкою до ювілею письменника

Одеса славиться династіями художників, які «продовжуються» іноді в третьому-четвертому поколінні. А от письменницька спадковість поєднується з носіями одного прізвища — Рядченко. Народжений в Одесі Іван Іванович Рядченко (1924—1997) відомий як співець моря, рідного міста, автор низки талановитих віршів та поем на воєнну тему. Його син Сергій, одесит 1952 року народження, утвердився на ниві російської прози як колоритний стиліст, досконало володіє арсеналом промальовування характерів героїв, моделювання ситуацій та сюжетної цікавості. Особливо вдається йому іронічно-пародійна манера оповіді від першої особи.

Тому виникає спокуса вдатися до оціночної одностайності регіонального мистецтвознавства: всіх художників, які працювали в наших південних межах, зараховувати до продовжувачів традицій південноросійської/одеської школи. З додаванням визначення «літературної» — маючи на увазі рід занять Сергія Івановича. Але його предтечами я б не поспішав називати ні тандем Ільфа та Петрова, ні Бабеля, увічненого нещодавно пам’ятником. Мені видається, що більш доречно говорити про наближеність до творчих установок Михайла Зощенка. З тією поправкою, що Рядченко-молодший враховує освітній ценз читацької аудиторії на рубежі міленіуму, не втрачає духовної контактності з тими, хто самовиховувався на стадіонних виступах поетів, пісенній творчості Висоцького та Окуджави.

Щоправда, після розпаду СРСР велика маса шанувальників хорошої літератури та публіцистики (згадаємо перебудову) потроху «підсіла» на стаціонарну телевізійну терапію. На щастя, не поголовно. Рядченко усвідомлює, хто читатиме його прозу. Про це, наприклад, говорять речі, опубліковані ним в одеському альманасі «Дерибасівська-Рішельєвська», що вийшов вже 50-м випуском.

І все ж Сергій Рядченко має річ, зовсім не схожу на все, що він написав до неї і після. Це повість у віршах «Приземлення» — про службу в десантному підрозділі на афганській війні. Ритмічно рвані, пронизані граничною відвертістю, неусміхнені рядки вилилися на папір у 1984-1985 роках. А побачила світ… у 2000-му. У чому ж причина такого тривалого зволікання автора з публікацією? Частина відповіді — у другому абзаці анотації до книги: «Приземлення» знайде відгук не тільки у любителів витонченої словесності та тих, хто набув життєвого досвіду, подібного до зображеного на цих сторінках, але також у тих багатьох, або небагатьох, хто шукає миру з самим собою». І як автору було шукати миру з самим собою, коли його герой після смертельних передряг і пригод, важкої контузії виявляє, що не тільки «після гір місто здається нижчим», але й робить деморалізуючий висновок:

Тут розмиті межі між
життям, смертю, добром і злом,
дурні,
хапуги,
невігласи
пруть у начальники напролом.
А талановиті сумно
в розмовах свій витрачають запал.
Невже тут так і було,
коли я туди йшов?

«У поетів — немає відповідей». І у солдатів вони не завжди напоготові. За книгу «Приземлення» Сергій Рядченко був удостоєний літературної премії імені Костянтина Паустовського, теж, як батька, Івана Івановича, воїна в молодості. Суворою ниткою зшиваються одяги доль і чесні книги. А письменник Сергій Рядченко, образно кажучи, працює на творчому передньому краї з повною солдатською викладкою, із запасом життєвого досвіду і важкої пам’яті. Нових творчих успіхів, Сергію Івановичу!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса