пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

До 50-річчя Карибської кризи

У жовтні 1962 року народи світу пережили найгостріший момент у Карибській кризі — конфлікті між СРСР і США навколо Куби. Світ тоді, 50 років тому, був поставлений на межу термоядерної війни. Про участь торгового флоту та портів у цьому конфлікті, про операцію «Анадир», проведену для захисту молодої Кубинської Республіки, мені хотілося б нагадати.

11 червня 1962 року міністр морського флоту СРСР В. Г. Бакаєв був викликаний до Кремля до заступника голови Радміну СРСР А. Н. Косигіна. У кабінеті також перебували Л. І. Брежнєв і начальник головного оперативного управління Генштабу ЗС СРСР генерал-полковник С. П. Іванов. Бакаєв був поінформований, що належить велика військова операція з перекидання військовослужбовців і техніки на Кубу, яка вимагатиме забезпечення суднами морського флоту.

Косигін сказав, що Іванов надасть необхідні вихідні дані про обсяги та терміни перевезень військ морем, при цьому міністр був попереджений, що до розробки плану операції можна буде залучити лише одного співробітника Мінморфлоту. Таким співробітником став заступник начальника Головфлоту Є. В. Карамзін.

Належало перевезти 230 тис. тонн вантажів і понад 43 тис. осіб — представників усіх видів і родів Збройних Сил СРСР, зокрема РВСП — частин стратегічного призначення, оснащених ракетами середньої дальності Р-12, Р-14 з радіусом дії від 2,5 до 4,5 тис. км (всього 42 ракетні установки) з ядерними боєголовками. Все це мало бути перевезено в період з 15 липня по 15 листопада 1962 року.

Завдання можна було виконати 70 великотоннажними суднами за 115—120 рейсів. Однак було задіяно 85 суден, на частку яких припало 180 рейсів. Звісно, більшість суден належала Чорноморському пароплавству. Насамперед це були такі пасажирські судна, як «Побєда», «Грузія», «Адмірал Нахімов», «Латвія», суховантажі типу «Ленінський комсомол» — турбоходи «Фізик Вавілов», «Хімік Зелінський», «Металург Бардін», «Металург Аносов», «Фізик Курчатов», «Металург Байков», «Ленінський комсомол», суховантажі «Лабінськ», «Дівногорськ», «Полтава», «Умань», «Ургенч», «Бєловодськ», «Мічурін», «Кура», «Сергій Боткін» та інші.

Першим днем ​​завантаження було 12 липня 1962 року, перевезення військ і техніки проводилося на пасажирських і суховантажних суднах з портів Балтійського, Баренцевого та Чорного морів — Кронштадта, Лієпаї, Балтійська, Мурманська, Севастополя, Феодосії, Миколаєва, Поті.
Час на завантаження одного судна з використанням портальних і суднових кранів становив 2—3 доби. При цьому важку техніку — танки, САУ, спецмашини — вантажили в трюми, а легшу та автомобілі — в твіндеки та на палуби.

Режим завантаження був жорсткий. Особовий склад, опинившись у районі порту завантаження, вже не мав права вийти за його межі. Район портів охоронявся спецпідрозділами. Будь-який зв’язок із зовнішнім світом припинявся: ні листів, ні радіограм, ні телефонних розмов. Це поширювалося і на екіпажі суден, включно з капітанами.

Оперативну групу Генштабу очолював маршал артилерії К. П. Козаков. «Допікають мене питаннями, — нарікав він. — Куди прямуємо, навіщо? Пояснюю: належать стратегічні навчання з перекиданням військ морем на велику відстань».
…Пол полк ППО вантажився на турбохід «Ленінський комсомол» ЧМП. У твіндеках обладнали багатоярусні нари. Завантажені на палубу ракетні установки та станції наведення ракет обшивали для маскування дошками, виходило щось на кшталт суднових рубок. Так само маскували і польові кухні. Ракетні катери, крім того, що обшивали дошками, ще оббивали металевими листами, щоб їх не можна було сфотографувати інфрачервоною апаратурою.
Для відбиття можливих нападів літаків або катерів було встановлено кілька зчетверених зенітних кулеметів, накритих спеціальними дерев’яними розбірними ковпаками, які за необхідності могли бути швидко зняті. Про всяк випадок у полку було скомплектовано спеціальну роту, забезпечену автоматами та ручними кулеметами і готову діяти в разі нападу на судно.
Не втримався і капітан від того, щоб запитати: «Куди ж будемо прямувати?». Послідувала відповідь: «Все дізнаєтеся в морі».
Перед тим, як відійти від причалу, капітан і командир полку отримали великий запечатаний і прошитий грубими нитками пакет. Вони розкриють його і побачать ще один, на ньому буде напис, що вказує, в якій точці Атлантики розкрити другий пакет, щоправда, розкриватимуть уже втрьох. До них приєднається працівник особливого відділу КДБ. Ось тоді-то і дізнаються вони, що їхній шлях від Гібралтара лежить на Кубу.
У перших числах вересня представник Генштабу генерал А. І. Грибков побував у Севастополі, де йшло завантаження на судна ракетної дивізії. Ракети вантажили на теплохід «Полтава» ЧМП з місткими трюмами, куди можна було опускати краном довгі, закриті тентом ракети на візках.
Гостро стояла проблема розміщення особового складу. Трюми набивали людьми, як бочки оселедцем, а адже понад 20 діб солдатам, сержантам доведеться перебувати в розпеченій сонцем напівзакупореній сталевій коробці, тільки вночі їм дозволять по 20—25 осіб виходити на палубу, щоб ковтнути свіжого повітря.
Не кожному під силу буде цей довгий шлях. За час переходу траплялися хвороби і навіть смерті. Ховали за морським звичаєм: зашивали в брезент і спускали в море. Багато хто з військовослужбовців з незвички важко переносив морську хворобу.
При підході до Багамських островів, коли почалися облітання суден літаками ВПС США та супровід американськими кораблями, вихід на палубу з трюмів взагалі заборонявся. Люки твіндеків покривалися брезентовими чохлами. Повітря подавалося в таких випадках тільки вентиляційними пристроями. Температура в трюмах і твіндеках досягала 50°С. Їжа видавалася двічі на добу і тільки в темний час. На деяких суднах була навіть черговість відвідування вбиралень. Умови, можна сказати, були пекельними. Лоцманів не брали. Слід підкреслити, що американська розвідка дізналася про проведення операції тільки тоді, коли більша частина військ і техніки вже була зосереджена на території Куби.
Для прийому прибуваючих суден було обрано одинадцять портів — Гавана, Маріель, Матансас, Кабаньяс, Баїя-Онда, Ла-Ісабела, Нуевітас, Нікаро, Касільда, Сьєнфуегос, Сантьяго-де-Куба.
Прибуття суден з військами та технікою почалося 25 липня 1962 року. Першим прибув до Гавани теплохід «Марія Ульянова». З 27 по 31 липня прибуло ще 9 суден. 29 липня на теплоході «Латвія» прибув основний склад управління групи військ і з цього часу вся робота з організації зустрічі та зосередження прибуваючих військ здійснювалася штабом групи.

Розвантаження проводилося судновими кранами. І тільки в Гавані, Касільді, Маріелі використовувалися плавучі та берегові крани. Техніка та вантажі, що мали зовнішню схожість з народно-господарськими, розвантажувалися цілодобово, а танки, ракетна та спецтехніка — тільки вночі. Середній час розвантаження становив 2—4 доби.

Низка недоліків організаційного порядку ускладнювала роботу. Так, не були встановлені паролі для капітанів суден та представників управління групи військ, що їх зустрічали, на підході до портів, що призводило до різних непорозумінь.
З прибуттям на Кубу радянські війська почали здійснювати заходи, пов’язані з операцією «Анадир».

Слід нагадати, що акцію з блокади Куби США готували ще задовго до її реалізації. Так, у липні 1960 року американська нафтова компанія «Стандарт Ойл оф Нью-Джерсі» опублікувала вимогу до всіх компаній не надавати танкери для перевезення радянської нафти на Кубу. Компанія «Ессо» попереджала, що бойкоту зазнає флот усіх компаній, чиї судна перевозитимуть радянську нафту. Порушники ембарго заносилися до «чорних списків» для подальших санкцій проти них. Не залишився осторонь і конгрес США, ухваливши в 1960 році два закони, що забороняють американським суднам і суднам американських компаній під чужим прапором заходити в порти СРСР та інших соцкраїн.

Вже в лютому 1963 року після офіційного скасування морської блокади Куби морська комісія США двічі публікувала «чорні списки» суден-порушників ембарго.

Однак заклики уряду США до своїх союзників не мали успіху.

Спроби здійснювати протиправні блокадні дії проти суден Мінморфлоту СРСР робилися за кілька днів до офіційного оголошення адміністрацією США про введення морської блокади. Так, у західній частині Атлантики теплоходу «Ніколаєвськ» було передано сигнал з корабля США про зупинку для огляду. Капітану послідувала вказівка Москви не підкорятися вимозі та продовжити рух за призначенням. Кораблі США тоді не наважилися застосувати силу.

24 жовтня 1962 року о 17.00 розпорядженням президента США Джона Кеннеді було офіційно введено в дію карантин Куби, або морська блокада.

25 жовтня з цього приводу радянський уряд зробив заяву, в якій було висловлено протест у зв’язку з протизаконними діями на морі.

Капітанам радянських суден було передано вказівку не підкорятися вимогам кораблів США, які до цього часу були у величезній кількості зосереджені біля берегів Куби.

У день оголошення блокади на підході до портів Куби перебувало 9 радянських суден, у портах Куби — 25 наших суден, 37 прямували з Куби до наших портів.

24 жовтня в зону блокади увійшов танкер «Вінниця» ЧМП, що мав на борту 9300 тонн технічної олії та гасу. Танкер зазнавав безперервного облітання літаками та вертольотами ВМС США. Донесення з танкера до Москви надходили одне за одним. Таких тривожних радіограм протягом 24—26 жовтня було багато.
Блокада передбачала, що зона карантину починається за 500 миль від берегів Куби. Було ухвалено рішення до особливої ​​вказівки суднам лягти в дрейф на кордоні зони карантину. На підході до зони вже перебувало 22 наших судна.

У той же період Мінморфлот СРСР був поінформований, що заступник міністра закордонних справ СРСР В. В. Кузнєцов веде переговори у Вашингтоні з адміністрацією США про вирішення Карибської кризи. У цих умовах міністр Морського флоту СРСР В. Г. Бакаєв запропонував керівництву країни наступний варіант: шість радянських суден, що перебувають на підході до Куби, ввести в кубинські порти, решту 16 суден, що не дійшли до рубежу блокади, повернути до радянських портів. Таке рішення було ухвалено, і наші судна отримали відповідну вказівку.

Обстановка була напружена до межі. Дві великі держави перебували за півкроку від ядерної катастрофи, дорога була кожна хвилина, і радянський уряд ухвалив рішення передати по московському радіо відкритим текстом відповідь на заяву Вашингтона. Випадок дуже рідкісний у світовій дипломатії. Але зволікання було б смерті подібне. Суть заяви Н. С. Хрущова зводилася до того, щоб не доводити справу до військової катастрофи, нормалізувати становище, тверезо оцінити ситуацію. Хрущов вніс пропозицію:
«Ми згодні вивезти ті засоби з Куби, які ви вважаєте наступальними. Згодні це здійснити і зробити про це заяву в ООН. А ваші представники зроблять заяву про те, що США, враховуючи занепокоєння та стурбованість з боку радянської держави, вивезуть свої аналогічні засоби з Туреччини…».

Президент США Джон Кеннеді схвалив пропозицію Москви. Крім того, США взяли перед усім світом публічне зобов’язання не нападати на Кубу і утримувати від цього своїх союзників. Хоча США і сьогодні не визнають Кубу як суверенну державу і продовжують щодо неї дискримінаційну політику.

29 жовтня 1962 року стало відомо, що ми будемо вивозити з Куби ракети та іншу так звану наступальну зброю. Для цієї мети було виділено 9 суден. Порядок і терміни контролю з боку американських ВМС за вивезенням були уточнені в ході подальших переговорів за посередництва ООН.

Все звичайне озброєння радянських військ передавалося Кубі.

Світ переконався, що США вчинили акт грубого порушення загальновизнаних і проголошених норм вільного судноплавства у відкритому морі. США намагалися силою поширити свій суверенітет на величезний тисячомильний простір міжнародних вод Атлантичного океану та зони Карибського басейну. Тільки в період Карибської кризи в 1962 році літаки США та інших країн НАТО здійснили 1300 провокаційних облітань наших суден. Їхні кораблі, маневруючи в безпосередній близькості від наших, провокували зіткнення і 75 разів робили спроби зупинити наші судна для їхнього огляду у відкритому морі.

Міжнародна спільнота, зокрема й союзники США по різних військово-політичних блоках, не підтримала акт односторонніх піратських дій ВМС США. У Лондоні, Стокгольмі, Римі та інших столицях західних держав звістка про морську блокаду не викликала ентузіазму, і тільки західнонімецький уряд К. Аденауера відкрито виявив солідарність з Вашингтоном. США, не досягнувши політичних цілей з ізоляції суверенної Куби, за явно применшеними даними бюджетного бюро витратили тільки на організацію блокади 100 мільйонів доларів.

Завдання, поставлені керівництвом країни перед Мінморфлотом під час стратегічної операції «Анадир», були виконані чітко, швидко і в установлені терміни.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 жовтня 1963 року за вмілі дії в період виконання особливо важливого урядового завдання щодо захисту завоювань Кубинської революції велика група моряків торгового флоту, портовиків була нагороджена орденами та медалями. Коли Україна стала самостійною державою, всі екіпажі суден Чорноморського пароплавства, які брали участь у цій операції, були визнані учасниками бойових дій. Не так давно група ветеранів флоту ЧМП була нагороджена пам’ятними медалями координаційної ради міжнародної спілки громадських організацій «Ветеран РВСП» за участь в операції «Анадир».

Серед нагороджених — капітани Є. Н. Борисов, І. І. Басюркін, старші механіки В. І. Соколов, С. І. Григорюк, Н. Н. Янчев, електромеханік О. Т. Шеметов та інші.

Свого часу президент США Дж. Кеннеді зробив висновки з Карибської кризи, написавши статтю «Жовтневі ракети», в якій застерігав світ від можливих наслідків.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса