Думаю, раз на тиждень (краще в неділю) кожна віруюча людина повинна прийти до храму, щоб відзвітувати за прожиті дні перед небесними силами і попросити благословення на майбутні. Це не повинність, а отримання допомоги. Важко зорієнтуватися в бурхливому житейському морі. А такі впорядковані «звіти» дають просвітлення мозку. Та й душі відпочинок, якщо не встиг гріхів наробити.

За радянських часів до Стурдзівської церкви на вул. Бєлінського люди ходили платити за телефон. Не було надії, що храм відновиться. А церква «Всіх скорботних радість» піднялася. Чудово, що багато храмових будівель служать сьогодні своєму прямому призначенню. Можна побудувати нові церкви. Потрібно це робити. Але старі «намолені» стіни миліші. І до церкви «Всіх скорботних радість» я завжди входжу з радістю — з шанобливим благоговінням.

Однак не всі люди, особливо молоді, з повагою переступають поріг обителі Божої на землі. Помічаю, що частіше віруючі (нібито віруючі) до церкви заходять «по дорозі», забігають на хвилинку, щоб «відзначитися».
Перед Богом людина повинна постати в такому вигляді, в якому Господь привів її в цей світ. Але дівчата на бігу вихоплюють хустку з сумки, на короткі до непристойності шорти накидають купальний платок (називається він парео) — типу «я одягла спідницю», а макіяж з обличчя ніхто й не думає стирати. «Гарні» і юнаки з голими ногами, засунутими в кишені руками і жуйкою в роті.
Нещодавно спостерігала таку картину. Дві подружки випадково зустрілися в церкві. Схоже, давно не бачилися. Вмостилися юні особи на лаву для малих, старих і калік, стали шепотітися про справи свої світські, хихикаючи в кулачок. У таких випадках, якщо несила обмінятися новинами, слід вийти з храму. У храмі можна дозволити собі лише легкий кивок при зустрічі зі знайомими.
А останній випадок змусив мене сісти за лист до редакції. Відразу, як зайдеш до церкви, зліва, всім прохачам наливають освячену воду. Тільки пляшечку треба свою мати. Компанія молодих людей не знайшла нічого кращого, крім темної літрової пляшки з-під пива «Янтарь». Совість все-таки, видно, попискивала в глибині душі, етикетку зняли. Зазвичай святу водицю наливає матушка Наталія, вона б зробила зауваження веселій компанії, але цього разу на її місці була молода послушниця, яка без слів виконала прохання. Втім, може, це й правильно: коли зайшли до церкви раз, є надія, що прийдуть і в інший. А свята вода залишиться святою навіть у пляшці з-під пива. Бог милостивий, пробачить легковажність.