Уходили в рейс усі разом — 57 моряків, члени екіпажів земснаряда «Віктор Лекарев», шаланд «Тендровська» та «Хаджибеївська», судна «МЗ-10». Було це наприкінці літа минулого року. А поверталися групами та поодинці. Смертельно втомлені від випробувань, що випали на їхню долю, накопичивши злість та образу від того, що відрядження до берегів Марокко та Туреччини виявилося справжнім знущанням з боку судновласника, української компанії «Чорномортехфлот».
Наприкінці липня до Одеси повернулися останні чотири моряки. Це стало інформаційним приводом для проведення у прес-центрі «Одеса-медіа» прес-конференції, в якій брали участь капітан шаланди «Тендровська» Олександр Скичко, дружина капітана судна «МЗ-10» Надія Іванкова, водолаз із судна «Віктор Лекарев» Сергій Загороднюк, а також представники благодійного фонду «Ассоль»: голова правління Анна Муругова, член наглядової ради, депутат міської Ради Світлана Фабрикант, виконавчий директор Наталія Кламм та юрист у сфері морського права Вікторія Кондакова. Нагадаємо, що вищезгадана громадська організація доклала чимало зусиль для вирішення непростої ситуації, в яку потрапили екіпажі суден «Чорномортехфлоту». «Вечірня Одеса» присвятила темі поневірянь українських моряків цілу серію публікацій.
— Більшість із нас були кадровими працівниками «Чорномортехфлоту», на суднах спеціалізованого флоту відпрацювали по 30—35 років, — розповідає О. Скичко. — Тому нас навіть не збентежило, що трудові договори запропонували підписати з іноземною компанією, з якоюсь там «Quor Construction». Коли ж почалися проблеми — судновласник виплатив заробітну плату лише за місяць роботи і потім надовго забув про свої зобов’язання, виникли перебої з доставкою на борт суден продовольства та питної води — подумали, що це тимчасові труднощі. Мовляв, скоро все виправиться. Час показав, що ми помилялися…
У найважчий для моряків час про них постійно пам’ятали лише рідні (це зрозуміло) та співробітники благодійної організації «Фонд допомоги морякам «Ассоль», які відгукнулися на сигнал «SOS», що надходив з берегів Марокко та Туреччини. Просили втрутитися в ситуацію всіх: Генеральну та обласну прокуратуру, Міністерство закордонних справ, консульські служби в Марокко та Туреччині, губернатора Одеської області та мера Одеси. Хтось відгукнувся, хтось обмежився черговими обіцянками. Однак по-справжньому приструнити несумлінного роботодавця, змусити його повністю розрахуватися із заробітної плати з усіма 57 моряками так ніхто й не зміг. Або не захотів?
— Найсумніше в цій історії, що кривдником українських трудівників моря виступила… своя ж національна компанія, її судна плавають під державним прапором, — каже А. Муругова. — Належить «Чорномортехфлот» шанованим у місті людям, вони займають чільне місце в суспільстві. Але з моряками ці бізнесмени вчинили вкрай непорядно. Більше того, коли стало зрозуміло, що вирішення проблеми з виплатою заробітної плати затягується, співробітники компанії «Чорномортехфлот» взагалі, як то кажуть, пішли в підпілля: перестали спілкуватися, відповідати на телефонні дзвінки.
БЛАГОДІЙНИЙ ФОНД зробив неймовірні зусилля для того, щоб повернути моряків додому. Деяким із них взагалі пощастило — їм вдалося вирвати свою зарплату до копійки. Більшості ж ще належить отримати те, що їм належить. Однак тепер це буде зробити набагато складніше.
Виявляється, щодо компанії «Чорномортехфлот» розпочато процедуру банкрутства. Це означає, що всі, хто має до неї будь-які фінансові претензії та прагне їх задоволення, повинні встигнути потрапити до реєстру кредиторів. Тоді буде шанс стягнути з компанії борги із зарплати в примусовому порядку.
Щоправда, є одне «але». За неперевіреною інформацією, всі чотири судна, про які згадується в цій публікації, є вже заставним майном. Якщо це так, то тоді процедура реалізації суден буде максимально ускладнена. І чи побачать за такого розкладу моряки свої гроші — велике питання.
— Ну, а Україна, якщо банкрутство «Чорномортехфлоту» буде доведено до «логічного» кінця, — втратить унікальне підприємство, що володіє спеціалізованими суднами для проведення днопоглиблювальних робіт, — підкреслила С. Фабрикант. — У складі екіпажів — фахівці рідкісного професіоналізму. Розігнати їх нескладно. А от потім знову зібрати в один колектив буде практично неможливо.
З огляду на те, що є стійкий попит на судна, здатні вести днопоглиблювальні роботи (зокрема, Южненський порт заявив про бажання збільшити глибини до 21 метра, а Іллічівський — до 19 метрів), стає взагалі незрозумілим, чому компанію «Чорномортехфлот» її власники виводять з гри. Набрид морський бізнес? Але ж є національні інтереси, про які теж треба час від часу згадувати. Кажуть, що керівництво німецької компанії «Мобіус», якій доводилося весь час конкурувати з «Чорномортехфлотом» за замовлення на Чорному морі, сьогодні радісно потирає руки, спостерігаючи за тією плутаниною, яка панує в українській морській галузі…
НА ЗАВЕРШЕННЯ хотілося б відзначити, що величезний внесок у справу звільнення моряків-«чорномортехфлотівців» з мароккансько-турецької полону зробила консультуючий юрист фонду «Ассоль» Лариса Короткова. Морякам її представляти не потрібно. Понад тридцять років вона очолювала юридичний відділ Чорноморського морського пароплавства, після виходу на пенсію займалася громадською та викладацькою діяльністю.
Два роки тому Лариса Олексіївна відгукнулася на запрошення фонду «Ассоль» надавати посильну правову допомогу в непростих справах, пов’язаних з виплатою українським морякам заборгованості із заробітної плати та репатріацією їх додому.
Півтора місяця тому, 14 липня, серце Лариси Олексіївни Короткової перестало битися. Це справді непоправна втрата.
— Лариса Олексіївна прийшла до нас у перші ж дні створення благодійної організації, — зазначила Н. Кламм. — Без щирої, людської та сумлінної опіки цієї чудової людини, фахівця і просто друга, нам навряд чи вдалося б досягти успіхів у відстоюванні соціально-трудових інтересів українських моряків.











