Вчора була в Кіровському (Старо-Базарному) скверику. А 26 квітня отці міста були зовсім поруч — біля пам’ятника чорнобильцям. Машин стояло видимо-невидимо. І яких машин! Згадати загиблих — це благе, світле діло. Але ж потрібно пам’ятати і про живих. Зайшли б заодно і сюди, помилувалися!
Кіровський сквер — це ганьба міста. Бруд, пил, листя ще торішнє лежить, дерева не підрізані. Тут же пам’ятник Головатому, де колись навколо були квіти… Все тільки було, було. Дуже багато матусь гуляє тут з дітками. Дихають «повітрям». Адже не у всіх є дачі. А як же гасло «Народ вирішує — влада робить»? Народ наш хоче, щоб діти — наше майбутнє — не дихали пилом. І взагалі, чи можна це місце — Кіровський сквер — назвати сквером? Скоріше, це торгове заклад, прибуткове місце. Величезна кількість торгових будок, два ресторани, гойдалок неміряно, кавомашини та інше, і інше. Навіть стоянка таксистів, що чекають клієнтів з ресторану «Лондон». Всього і не згадаєш. А піратські ванти — цей жахливий мотузковий атракціон між деревами! Він, швидше за все, знищить ту частину дерев, на яких ці ванти навішені. Скільки було скарг на це неподобство, а віз і нині там. І тут же бювет! Що за воду ми там набираємо? А днями поставили ще дві будки. Одна — тир, друга — щось продає. Для повного щастя їх тут якраз і не вистачало.
Хочеться запитати у нашого мера: хто на це все неподобство дає дозвіл?