вт, 17 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

У Музеї західного та східного мистецтва працює оригінальна експозиція «Доньки художників»: представлено 11 авторів.

Яке ще місто у світі похвалиться такою мафією?! Розгалуженою та згуртованою, а головне — веселою. Ні, ви, звичайно, подумали саме те, якщо ви одесит: «мафія» означає — «сім’я», а сімейні устої в Одесі не може зруйнувати навіть творчість. У нас і двом, і трьом ведмедям в одній барлозі не тісно! Пригадується, Жорж Санд описала скорботну любовну колізію, коли чоловік кидає талановиту кохану через творче суперництво. У другій половині двадцятого століття інший розсудливий француз, Андре Моріс, підтвердив: жінці доведеться обирати між талантом і любов’ю, бо жоден чоловік не потерпить у жінці творчої суперниці, така вже природа речей.
Одеса спростовує цю життєву мудрість усією своєю сімейною практикою. Залишається ламати голову: південна природа, чи що, розподіляє тут обдарування в рівних дозах, не заморочуючись гендерною проблемою?..
Природа весела, і творчість відповідна: з порога виставки — таке барвисте буйство, що просто захлинаєшся і бачиш райдужні бульбашки. Навіть надлишок захвату. Ну, що ви хочете: жіночий живопис. Але різний. І навіть з експериментами.
Ну, на жінок я тут трохи згрішила: чоловікам «одеської палітри» теж дуже навіть властиве саме захоплене ставлення до навколишнього світу. Екстраверсія, оберненість до зовнішніх вражень — переважаюча якість сьогоднішнього одеського живопису, від якого часом навіть втомлюєшся: хочеться і чогось більш вдумливого, що врівноважило б імпресіоністичні захоплення зовнішнім світом.
Але, так чи інакше, у нинішньому творчому звіті представлені «враження» — у вигляді натюрмортів, пейзажів і, дуже рідко, портретів. Останній жанр якраз вимагає аналітичного, а не захопленого, настрою. Нічого й казати, що виставка, заявлена як династична, дуже зобов’язує: публіка буде порівнювати. «Батьки» (а також «діди») жили в часи заборон, тупу броню канонів соцреалізму вони, що називається, пробивали своїми чолами. Їхня творчість, орієнтована на розкуту палітру імпресіоністів, виглядала сміливою та новаторською. Нинішнє покоління зростало в умовах творчої вседозволеності і навіть повної розмитості всіляких канонів і критеріїв. Формальні пошуки (якщо вони присутні) вже не підживлені потужною енергією бунту.
Не перераховуючи всіх поіменно (йдіть і дивіться!), зупинюся на моментах, що здалися найбільш характерними. Конкретика предметного світу, живописного ландшафту, захоплення ними — це картини Наталії Лози та Олени Гавдзинської. Наташа Лоза, пейзажист дуже різноманітний, неспокійно шукає «свій голос», відмінний колорист, експериментує з фактурами та підходами. Тут поруч із реалістичним пейзажем у дусі помірності «південно-російської школи» — китайська за силуетами стилізація «Ласпі. Аромат весни», виконана, однак, у манері європейського експресіонізму, з шаленими завихреннями грубого мазка. Тобто навмисна еклектика, гра зі стилями. Чарівний пейзаж Н. Лози «Вулиця в горах», невибагливий мотив з передачею ковзного сонячного світла, запав у душу багатьом гостям вернісажу.
Мені сподобалися і пейзажі Криму у виконанні Галини Павлюк — не блакитні, але пекучі, немов текуче розплавлене золото. Привернула увагу панорамна «марина» Світлани Крижевської «Синій простір», незвична для манери цієї художниці, наскільки я її спостерігала: зазвичай вагомо-предметна, тут вона трепетна і повітряна, три чверті полотна займає небо, і воно тут «грає».
Зоя Сокіл — це театр у живописі, образ-маска, у декоративній подачі. А Ольга Токарєва — явна сонцепоклонниця, в її натюрмортах сонячне світло розчиняє в собі все і вся. Портрет батька, художника Аркадія Русина, представила Інна Русіна.
Цікава історія вийшла з картиною-автопортретом 2012 року «Моя муза». Автор — Тетяна Резва. Вона зобразила себе: судячи з цього зображення, з жанром портрета художниця у дружбі, це добротна, сувора «сімдесятницька» манера, коли до малюнка ще підходили жорстко, але в трактуванні переважало романтичне, ідеалізуюче, початок, а в подачі — деяка репрезентативна театральність. А ось хто ця «муза» у повітряному білому вбранні, в явному стилі «ретро»? Виявилося — це подвійний портрет: з мамою авторки, художницею Клавдією Миколаївною Отевою, яка народилася в Харбіні, жила і творила в Одесі. Це пояснив мені син авторки — небезвідомий нашому читачеві Теодор Резвой, у повному сенсі слова герой Одеси, підкорювач океанів на веслах, який зібрався штурмувати Індійський океан…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса