пн, 16 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

Виставка під такою назвою відкрилася в галереї «Квартира № 10» (Новосельського, 75). Експозиція приурочена до пасхальних святкувань, звідси й тематика: вісімнадцять одеських художників представили глядачеві понад 40 своїх робіт, серед них — ікони, картини та мозаїки.

Вдячний пасхальний молебень просто в галереї провів настоятель храму Успіння Богородиці отець Михаїл, після чого зал огласився духовними співами, що налаштовують на доброту і терпимість, любов до ближнього — як не часто повторюються ці слова, вони ніколи не застаріють і не втратять своєї значущості. Не буде перебільшенням сказати, що експонати немов освітили галерейний простір. Організатори виставки, власне, на такий ефект і розраховували.

«Немає жодного сумніву в тому, що цей іконопис виражає собою найглибше, що є в давньоруській культурі; більше того, ми маємо в ньому одне з найбільших, світових скарбів релігійного мистецтва. І, однак, до самого останнього часу ікона була абсолютно незрозумілою російській освіченій людині. Він байдуже проходив повз неї, не удостоюючи її навіть миттєвої уваги. Він просто-напросто не відрізняв ікони від густо покриваючого її кіптяви старовини. Тільки в останні роки у нас відкрилися очі на надзвичайну красу і яскравість фарб, що ховалися під цією кіптявою. Тільки тепер, завдяки дивовижним успіхам сучасної техніки очищення, ми побачили ці фарби віддалених століть, і міф про «темну ікону» розлетівся остаточно. Виявляється, що лики святих у наших давніх храмах потемніли єдино тому, що вони стали нам чужими; кіптява на них наростала частиною внаслідок нашої неуваги та байдужості до збереження святині, частиною внаслідок нашого невміння зберігати пам’ятки старовини», — писав князь Євген Трубецькой у своєму нарисі про російську ікону «Умозрение в красках» у 1915 році.

Саме до жанру іконопису слід віднести роботи Олександра Силантьєва та Інни Кузьмінської. Їхні роботи прикрашають багато храмів нашої області, і на виставку потрапили або ті, що вийшли з майстерні, або, як у Інни, ті, що очікують створення парного до них образу (лик Богоматері на її іконі «Неупиваемая чаша» просвітлений і прекрасний, такого не створиш без вогника істинної віри). Молоді художники охочіше сприймають складні та суворі канони, тоді як більш зрілі залишаються в просторі духовної, але водночас цілком світської живопису.

— Я працюю темперою та пігментами, тут немає фарб у звичайному розумінні, все розтирається вручну, ретельно і довго, — розповідає Інна Кузьмінська. — У деяких місцях доводиться накладати до сорока шарів фарби. Щоб опанувати ремесло іконописця, потрібно витратити не менше 10-15 років, у художньому училищі цьому не навчать, тільки практика… Поступово приходить духовність, мені дуже допомагає спілкування з моїм духовним отцем. При написанні ікони не можна лукавити. Так, я дотримуюся низки обмежень, необхідних іконописцю, дотримуюся постів, приношу молитви, а без цього і не вийде! Навіть якщо під час роботи помисли приходять не ті, це тут же відображається на іконі. Неозброєним оком одразу видно, особливо на ликах. Буває, намагаються творити в нашому жанрі художники не те що не особливо релігійні, але й зовсім невіруючі. Архітектуру, обрамлення вони ще можуть відтворити, але там, де виникає лик Сина Божого або Богоматері, виходить невдало. Не можна підходити до цього формально, без трепету в душі. Водночас до неканонічного духовного живопису я ставлюся дуже добре, це початок шляху, перший етап, а після нього можливо прийти до створення ікон.

Саме в такому неканонічному жанрі творить, наприклад, Сергій Юхимов. Його євангелісти зображені в авангардній манері, це мудреці, охоплені різними ідеями, багато пережили і побачили, тим і цікаві. Буквально в останні години перед відкриттям експозиції доніс свою картину «Дорога до храму» відомий художник Віктор Павлов — жодних святих, жодних іконописних ликів, тільки силует церкви, піднесено і просто. Ангели на картині Наталії Желтомірської, здавалося, беруть участь у пасхальному концерті, який тривав у галереї весь час роботи виставки. Сюжети з життя апостолів, хресні ходи і знову — ікони… А ось «Собор» Тетяни Поповиченко — силует православного храму, і поруч, на паркані звичайного будинку, графіті — простий напис, але в ньому вся сутність християнства: «Люблю».

— Це перша в місті галерея, що належить громадській організації, — доповнює голова громадського руху «Радість життя» Сергій Майнов. — Мета — клубне спілкування, адже ми з 2003 року проводимо пленери за участю одеських художників і вирішили створити спільний майданчик, який додатково б їх об’єднав. Ми відкрилися експозицією Михайла Жука, після пасхальної виставки проведемо дві персональні — Костянтина Зарицького та Олександра Мірзіна. Кожну свою виставку намагаємося супроводжувати поліграфією — виданням альбому, каталогу або набору листівок. Двері «Квартири № 10» відкриті для глядачів, тут їх очікують тільки приємні враження!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса