Днями в арт-кафе «Бунін» (Буніна, 29) відбулося відкриття виставки живопису молодого художника Дмитра Величка, яка працюватиме протягом місяця, і не просто працюватиме, а тішитиме око та грітиме душу.
На дворі стоїть поки ще тьмяна, вельми рання весна, і так бракує яскравих барв! Але ось вони, на картинах молодого (а якщо зовні судити, так навіть юного) живописця. Дерева та кущі на полотнах Діми Величка нагадують зв’язки різнокольорових повітряних кульок, що рвуться в небо, човни на березі — мармеладні дольки. Тарілки супутникових антен теж нагадують кульки, або навіть літаючі тарілки, готові за допомогою присосок піднести звичайний будинок над повсякденністю, у Космос. Однак нічого в наших НЛО не вийде, бо будиночок міцно заякорений трикутним снопом світла з вікна, що лягає на Землю-матінку. А як винахідливі, ритмічні його абстрактні композиції, яке це вихор позитиву! З автором ми познайомилися позаторік, коли він разом зі своїми вчителями брав участь у виставці з поетичною назвою «Лляне золото», але тоді це ще були досить учнівські роботи, куди більш стримані та тьмяні. Схоже, дорослішання вивільняє в Діми дитину — з цим твердженням він сперечатися не готовий, йому особливо й ніколи віддаватися роздумам, у нього самий що ні є продуктивний вік.
Дмитро Величко народився 23 роки тому в місті Білопілля Сумської області, зараз закінчує навчання на художньо-графічному факультеті Південноукраїнського педагогічного університету імені К. Д. Ушинського. Нещодавно був прийнятий до молодіжного об’єднання Одеської обласної організації Національної Спілки художників України, викладав фотопластику у «Федерації краси». Ось така поки що коротенька біографія, а тим часом виставок, у яких Діма взяв участь, вже десятки. Не дивно, що прямо зі студентської лави він стане педагогом, втім, усе по порядку…

— Діма почув абсолютно все, що я хотіла йому викласти, — розповіла педагог Дмитра Стелла Мунтян. — У мене він займався аж до п’ятого курсу. А тепер він навчається на шостому курсі у досвідчених майстрів Недошитка та Токаревої, готується вступати до аспірантури і залишається викладати у нас на кафедрі. Свої картини він створює мастихіном, пензлем і навіть пальцями, часто «складає» колір прямо на полотні. Задає ритм окремими мазками, чергуванням світлот. Він може працювати і в реалістичній манері. Зовсім нещодавно ми з ним виконували велике замовлення, серію картин для одного молдавського скотопромисловця, там довелося писати овечок і квіти, причому у форматі метр на півтора, це не під силу звичайному студентові. До того ж серед 35 полотен не повинно було бути повторень. Але ми впоралися. З перших днів навчання Діма вживає різні методи накладання фарб, експериментує з процарапуванням, пробує різні фактурні рішення. Він уже чимало провів занять зі студентами як педагог і довів, що володіє аудиторією, що до нього вже готові дослухатися. Ми їздимо з ним на міжнародні пленери, працюємо, пишемо з натури, і я рада спостерігати, як з кожною поїздкою Діма все більше розкріпачується, яким цікавим живописцем стає.
— Природа створює квіточку, а художник — картину, — глибокодумно промовляє художниця Вікторія Целоусова. — Дімині полотна сприймаю як прекрасні квіти, іноді — польові, іноді — оранжереї, рідкісних, цінних порід. Давно не доводилося отримувати такого заряду позитиву. Якщо говорити про символіку кольору, Діма далеко не схильний до депресій, зате схильний щедро ділитися своїм гарним настроєм і радісним баченням світу. Варто запам’ятати це ім’я, Діму Величка напевно чекає велике майбутнє.











