Кіт і кішка зустрілися на ажурному містку. Вона здалася йому квітковою феєю, бо він раптом побачив її великі сяючі очі серед листя дикого винограду. Через пару років, коли вони розповідатимуть дітям, як познайомилися, кіт згадає: боявся, що звалиться з мосту.
Вечоріло. Небо ніби намалювали ніжно-рожевою аквареллю, і хмари, які вбирали останні струмені променів сонечка, стали схожі на крила фламінго. Машин вже майже не було, все навколо неспішно занурювалося в тишу. Кіт робив звичний променад перед сном. Це було необхідністю. У денній метушні до нього в голову приходило багато думок, але часу обдумати їх у нього не залишалося. Коли він лягав спати, думки, об’єднавшись у неспокійний рій, нападали на нього. Кіт спеціально виходив на прогулянку перед сном, щоб усе обдумати і без зусиль заснути.
У цей чудовий вечір він згадував свого дідуся. Той любив повчальні розповіді, особливо якщо їх героями були реально існуючі люди.
Кіт ішов і думав: шкода, що він так мало провів часу з дідом, адже той міг би розповісти багато повчальних історій.
І тут з’явилася Вона. Коли Кіт побачив блиск її очей у листі дикого винограду, він вирішив причаїтися. Вона по-котячому граціозно вийшла із зелені і без натяку на страх подивилася в очі Коту. Кіт розгубився. Він як ніхто інший міг претендувати на звання «дамського угодника», але жодна «дама» не виривала його з роздумів. Кіт навіщось вибачився і пішов далі. Кішка тихо ступала за ним. Він це відчув, обернувся і почекав, поки Кішка зробить ще кілька кроків. Промовив: «Я бачу, нам іти однією дорогою. Давайте поговоримо». Кішка була мрійливою, і всі думки, які їй приходили в голову, воліла озвучувати. І так часто вона це робила, що всім набридла. І ось цього вечора у неї було стільки невисловлених ідей і думок, що вона одразу почала розмову. «Що ви думаєте про зірки?» — запитала Кішка. Кіт був у міру освічений, бо в їхньому дворі жив старий учений, який щодня слухав записи своїх лекцій, а Кіт спеціально підкрадався до відчиненого вікна і слухав про метафізику і теорію відносності. Але про зірки він нічого не знав. Кіт боявся, що його думка розійдеться з котячою, і розмова на цьому закінчиться, але все одно ризикнув. «Як на мене, зірки — це очі котів, які прожили свої дев’ять життів, а тепер дивляться звідти на тих, кого вони залишили тут, внизу. Вдень ми їх не бачимо, але вночі можемо поглянути їм в очі і прочитати поради. Ось чому мені подобається годинами сидіти і дивитися на зірки». Подібних ідей у Кішки не було. «Будь ласка, розкажи ще щось», — захоплено попросила вона. Вони по-котячому вальяжно просувалися бруківкою, і Кіт розповідав Кішечці про курйози, які коли-небудь траплялися з ним, історії, які розповідав йому дідусь, про його дитинство, сім’ю, двір, старого вченого і його лекції, найпам’ятніші сни. Вона спочатку просто йшла поруч і слухала, потім стала ставити запитання, а потім і розповідати свої історії. Ніхто ніколи з нею стільки не розмовляв. Тому вона постійно витала в хмарах, поділитися думками їй було ні з ким.
Вони все блукали і блукали порожніми вулицями. Починало світати. Кришталеві промені стали проникати крізь листя каштанів, освітлювати море, таке спокійне. На жаль обох, потрібно було розлучатися. Кожного чекали свої справи. Кожного чекали близькі, які, прокинувшись і не заставши їх удома, будуть дуже хвилюватися. «Дякую за чудово проведений час. Давай зустрінемося знову?» — сказав Кіт, але Кішки вже й слід простиг. Він сумно побрів у бік дому. «Тепер я точно не зможу заснути, і, напевно, не один день», — думав він. Кіт не міг зрозуміти, чому вона пішла так раптово, що було не так.
Звісно, вони зустрічалися ще не раз під сяючими зірками. І зірки зробили свою справу: Кіт і Кішка стали міцною котячою сім’єю.