Століттями жінки оспорювали своє право плавати на суднах нарівні з чоловіками. Дуже живучими були забобони, що стверджували, ніби жінка на кораблі приносить нещастя. Доходило до того, що моряки після відходу жінки з судна посипали її сліди сіллю.
В Ірландії досі деякі шкипери відмовляються брати з собою представниць слабкої статі на риболовлю.
Уділом жінок було зберігати вірність своєму коханому, що пішов у далекі моря, ростити дітей, бути берегинею родинного вогнища.

Однак ще в давніх хроніках згадуються жінки-мореплавиці. Епоха великих географічних відкриттів рясніє іменами жінок — проводирів піратів. Можливо, це пояснювалося тим, що тільки вольова жінка могла приборкати, вгамувати буйний нрав піратів. Імена таких леді-капітанів — баронеса Кліссон, Мері Рід та інші. В епоху бурхливого розвитку парового, а потім дизельного флоту, суден з турбінними установками, будівництва гігантських лайнерів пасажирського флоту жіноча праця стала необхідною.
Жіночими стали професії стюардеси, офіціантки, кухаря, буфетниці, днювальної. Десятки жінок стали радистками та штурманами далекого плавання. З’явилися жінки — капітани великих сучасних суден.
У серпні 2011 року в газеті «Вечірня Одеса» відомий ветеран флоту, старший механік, письменник Аркадій Хасін у статті «В’язниця в’язниці «Санта-Марія» зазначив, що в Радянському Союзі були лише дві жінки з дипломами капітана далекого плавання. В Одесі, у Чорноморському пароплавстві, — Берта Яківна Рапопорт і у Владивостоці — Анна Іванівна Щетиніна.
Важко знайти людину, яка б не чула про далекосхідного капітана, Героя Соціалістичної Праці Анну Іванівну Щетиніну. З 17 років вона присвятила себе морю, віддавши йому та морській галузі понад 70 років. Була практикантом, матросом, штурманом. Перше капітанське хрещення прийняла у 1935 році, коли успішно привела з Чорного моря до Петропавловська-Камчатського пароплав «Чавича». Війна застала Анну Іванівну на Балтиці. Пароплав «Сауме» під її командуванням під градом ворожих бомб доставив з Таллінна до Ленінграда евакуйованих. Потім були судна «Орша», «Орехов» та інші. У лютому 1943 року вона прийняла в США пароплав «Жан Жорес», перевозила військові вантажі і навіть висаджувала десант на Сахалін. До речі, «Жан Жорес» після війни перегнали на Чорне море, і він багато років успішно працював у складі флоту Чорноморського пароплавства. Анна Іванівна викладала морську справу у Далекосхідному вищому інженерному морському училищі, працювала капітаном-наставником у Далекосхідному морському пароплавстві.
Все це дало їй право через багато років сказати про себе: «Я пройшла весь важкий шлях моряка від початку до кінця. І якщо я зараз капітан великого океанського судна, то кожен з моїх підлеглих знає, що я з’явилася не з піни морської».
Докладно все життя Анни Іванівни описано в книзі «На морях і за морями…».
Берта Яківна Рапопорт з великими труднощами вступила у 1927 р. до Одеського морського технікуму. Після закінчення була штурманом на суднах «Батумсовет» і «Кубань», старпомом на п/х «Катаяма». На цьому пароплаві ходила до воюючої Іспанії, потрапила в полон з усім екіпажем, відзначилася тим, що саме вона не дозволила франкістам зірвати радянський державний прапор. Під час Великої Вітчизняної війни Берта Яківна на теплоході «Молдавія» здійснювала вкрай небезпечні рейси до обложеної Одеси. У листопаді 1941 року стала капітаном теплохода «Туркменістан». В останні роки своєї служби працювала диспетчером портофлоту Одеського торгового порту.
МЕНІ ХОТІЛОСЯ Б ДОПОВНИТИ Аркадія Хасіна. У Північному пароплавстві чудово справлялася зі своїми обов’язками капітана Людмила Анатоліївна Тібрієва.
Буде несправедливо не згадати потомственну морячку, Героя Соціалістичної Праці, азовського капітана Наталію Миколаївну Кісса. Вона народилася в морі, під час рейсу пароплава «Відродження», на якому капітаном був її батько. Не просто було дівчині стати морячкою, але перемогли її завзяття, наполегливість, любов до моря.
У 1927 році вона стала юнгою вітрильника «Бажаний». Після закінчення морського технікуму — штурманом далекого плавання, другим помічником на т/х «Піонер». З початком війни на легендарному т/х «Анатолій Сєров» здійснювала рейси під вогнем ворога до воюючої Одеси, до обложеного Севастополя, до зайнятої фашистами Феодосії з метою висадки десанту наприкінці грудня 1941 року. В одній з бойових операцій вона була важко поранена. Після війни знову повернулася на флот.
У 1955 році збулася її мрія: Наталія Миколаївна стала капітаном пароплава «Райкомвод», потім — «Піонер». Понад 15 років плавала капітаном. Наприкінці кар’єри була капітаном-наставником Азовського морського пароплавства.
Не менш відома в Чорноморському пароплавстві одеситка, штурман далекого плавання Тетяна Федорівна Алексєєва (дівоче прізвище Костишина), яка, подолавши всі перешкоди, у 1925 році вступила на судноводницьке відділення Одеського морського технікуму. Щоб вступити до «чоловічого» навчального закладу, їздила до Москви, домоглася прийому у наркома морського флоту і переконала його підписати відповідний дозвіл. 10 років працювала штурманом на суднах «Лахта», «Трансбалт». У 24 роки стала старпомом на пасажирському пароплаві «Кречет». Вона не стала капітаном, але протягом 25 років працювала на посаді заст. начальника служби матеріально-технічного забезпечення Чорноморського пароплавства. А адже в розпорядженні пароплавства налічувалося близько 300 суховантажних суден різного типу, понад 30 океанських пасажирських лайнерів, 11 портів, три судноремонтні заводи та різні допоміжні служби.
Тетяна Федорівна Алексєєва була дружиною відомого капітана Павла Семеновича Алексєєва. Він починав матросом на різних суднах. У 1936 році — капітан пароплава «Старий більшовик». Возив військові вантажі до берегів Іспанії, де йшла громадянська війна. Був нагороджений орденом Леніна. У 1940 році призначений капітаном вітрильника «Товариш», керував морською практикою та навчанням курсантів.
З 23 червня 1941 року — на війні. Перевозив війська та боєприпаси до обложеної Одеси та Севастополя. Був призначений начальником військово-лоцманської служби порту — проводив кораблі крізь мінні поля. Нагороджений орденом Вітчизняної війни I ступеня. Загинув у 37 років. Його ім’ям був названий великотоннажний універсальний суховантаж «Капітан Алексєєв» Чорноморського пароплавства.
І можна зрозуміти Тетяну Федорівну Алексєєву — з яким почуттям, увагою вона завжди ставилася до екіпажу цього судна, шефствуючи над ним.
Я був добре знайомий з Тетяною Федорівною, так само, як і з ще однією героїчною жінкою, почесним працівником морського флоту СРСР з дипломом капітана далекого плавання, старшим помічником капітана Ніною Тимофіївною Мосєєвою. Ніна Тимофіївна працювала в плавскладі Чорноморського пароплавства з 1939 року до виходу на заслужений відпочинок у 1988 році, присвятила флоту 50 років бездоганної служби, пройшовши шлях від практиканта, матроса до старшого помічника капітана великотоннажних суден пароплавства, в тому числі понад 20 років, з 1967 р. до виходу на пенсію, працювала старпомом на т/х «Бєжиця». У роки війни плавала на легендарних суднах «Анатолій Сєров» і танкеті «Вайян Кутюрьє», що здійснювали вогняні героїчні рейси, в тому числі до обложених Одеси та Севастополя. За участь у бойових діях на цих суднах Ніна Тимофіївна була нагороджена орденом Вітчизняної війни та низкою медалей. Після війни плавала на суднах «Калінін», «Лермонтов», «Адмірал Ушаков», «Аргунь». До бойових нагород додалися трудові: ордени Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медаль «За доблесну працю».
В архіві Чорноморського пароплавства мені вдалося ознайомитися з особовою справою Н. Т. Мосєєвої. Всі характеристики, подання, підписані відомими капітанами М. І. Григором, Д. В. Кнабом, В. І. Баглаєм, з якими плавала Ніна Тимофіївна, виключно позитивні, що характеризують її як висококваліфікованого спеціаліста-судноводія, здатного забезпечити в повному обсязі безпеку плавання.
У роки бурхливого розвитку Чорноморського пароплавства, зростання його флоту, в тому числі пасажирського, на суднах працювали сотні жінок у пасажирській та ресторанній службах. На великих лайнерах жінки становили половину екіпажів. Вони створювали чудовий стиль обслуговування пасажирів і туристів. Та й на кожному звичайному суховантажному судні до складу екіпажів включалися, як правило, 4-5 жінок.
Мені, який пропрацював багато років у плавскладі пароплавства, управлінні пароплавства, хочеться сьогодні нагадати про тих жінок-спеціалістів, які багато років успішно керували флотом. Це Клавдія Іриніївна Величко, Фаїна Ісаківна Унтершлаг, Софія Львівна Кравець (усі троє почесні працівники морфлоту), Алла Костянтинівна Константинова, Людмила Олександрівна Майорова, Надія Вікторівна Ляпічева та багато інших.
Сьогодні офіційних обмежень щодо прийому дівчат на судноводницьку спеціальність немає. Мине час, з’явиться нове покоління морських суден, і жінки знову займуть свої законні місця на флоті. На судноводницькому факультеті ОНМА, на судноводницьких відділеннях технічного коледжу, морехідного училища ім. А. Марінеско чимало курсанток. Так має бути і так буде!