Двадцять років тому, майже таким же холодним лютневим днем 1992 року, у фойє філармонії прощалися з Аркадієм Астаховим — артистом, який кілька повоєнних десятиліть ніби уособлював одеську естраду. Він не мав офіційних звань, але я не раз був свідком, як багато знаменитих гастролерів, завидевши його, радісно кидалися назустріч. Кумири забуваються швидко — зі зникненням свого покоління, тож сьогодні не гріх нагадати про цього чудового майстра, нехай навіть і видався такий сумний привід.
Я вже писав якось, що дати життя конферансьє Аркадія Астахова дивовижним чином збіглися з історичним періодом існування його артистичного жанру. Він з’явився на світ у листопаді 1908-го; а саме того року в Російській імперії конферанс виник як окремий жанр. Помер же А. Астахов, коли залишалися буквально одиниці конферансьє (у класичному розумінні — артист, який оголошує концертні номери та виступає між ними). Не вважати ж такими нинішніх «оголошувачів», навіть жарти читаючи з папірця…
До служби в армії майбутній артист про творчу кар’єру не думав. Тракторист у Сімферопольському зернорадгоспі, машиніст врубової машини на шахті Донбасу — ось перші записи в трудовій книжці Аркадія Астахова. А смак до сценічної гри він набув у Тбілісі, де проходив військову службу. І повернувшись до рідного Миколаєва, вступив до місцевого Театру Червоної Армії. Там познайомився і подружився з унікальною актрисою Лідією Атманакі, виконавицею естрадних фейлетонів, з якою пропрацював майже два десятиліття. Разом з нею у 1934 р. А. Астахов перебрався до Одеси, працював у Держестраді. У програмах естрадної бригади він спершу виступав з номерами в дуеті з Б. Львовичем (чоловіком Л. Атманакі), а потім став конферансьє.
Війну бригада провела в Середній Азії, практично щодня виступаючи в госпіталях, військових частинах. У 1945-му артисти повернулися до Одеси, а через кілька років Л. Атманакі запропонували працювати в Ленінграді. А. Астахов поїхав з нею, але в 1953-му — і вже остаточно — став артистом Одеської філармонії.
Тут він незабаром став «зіркою першої величини». Писали для нього всесоюзно відомі автори — А. Хазін, Б. Рацер і В. Константинов, В. Поляков, М. Грін.
Аркадій Савелійович мав ще й неабиякий хист організатора: у програмах «Вас викликає Одеса», «Одеські парасольки» та інших він збирав найкращих артистів одеської естради, підтримував молоді таланти — на кшталт майбутнього народного артиста України Віктора Шпортька чи лауреата Всесоюзного конкурсу артистів естради Оксани Костюк.
Розповідають, що влітку 1962 року, після того, як Аркадій Райкін, який гастролював в Одесі, подивився виставу місцевого аматорського театру «Парнас-2», саме А. Астахов передав Роману Карцеву запрошення знаменитого майстра прийти до нього на зустріч, після якої Р. Карцев і В. Ільченко стали акторами райкінського театру. А заслужений діяч мистецтв України драматург Георгій Голубенко розповідав, що Аркадій Савелійович став для нього та його колег Леоніда Сущенка та Валерія Хаїта «естрадним татом», допомагаючи їм адаптуватися в цій непростій сфері.
— Чудово пам’ятаю першу гастрольну поїздку по Кемеровській області, — згадує Г. Голубенко. — Справа була в лютому, і перед від’їздом ми з Сущенком і Хаїтом стурбовано обговорювали, як сімдесятирічний наш «тато», який не відзначався міцним здоров’ям, перенесе місячне перебування далеко від дому — в північних краях з морозами, готельними незручностями та моторошними холодними автобусами. Все, чого ми так боялися, підтвердилося — з однією лише різницею. Ми скисли десь на десятий день поїздки, а Аркадій Савелійович з кожним днем ставав все бадьорішим, так що після повернення до Одеси було повне відчуття, що ми з ним помінялися роками. Пояснювалося це просто: перед цією поїздкою Астахов кілька років не виходив на сцену, закис і страшенно нудьгував. Але варто було йому вийти на естраду, як на наших очах сталося диво омолодження.
Чи не найяскравіша сторінка творчої біографії Аркадія Астахова — це знамениті одеські «капусники» в Будинку актора, де він був співавтором сценаріїв і провідним артистом. Виступи одеситів — навіть у Москві та Ленінграді — мали абсолютно приголомшливий успіх і проходили з аншлагами, яким могли б позаздрити найсправжнісінькі «зірки». Втім, своїх «зірок» у капусниках теж було предостатньо: Михайло Водяний, Семен Крупник, Євгенія Дембська, Роза Балашова, Юрій Горобець та інші.
Одним же з найвідданіших глядачів і шанувальників був Леонід Осипович Утьосов, з яким А. Астахов дружив і постійно листувався. До речі, у своїй книзі «Спасибі, серце!» Леонід Осипович згадував, як приємно вразили його земляки на 70-річному ювілеї: «Їхні посланці Михайло Водяний та Аркадій Астахов — адже треба ж додуматися! — привезли мені чверть… скляну чверть Чорного моря, привезли мені балон одеського повітря і, нарешті, привезли мені, що б ви думали? — фаршировану рибу. Я слухав, намагався запам’ятати всі жарти та гострі слівця і думав, яке щастя, що в мене стільки друзів, що всі вони в мене такі добрі, щедрі, талановиті, а головне, дотепні».
Але попри все визнання професіоналів найвищого рівня всі спроби керівництва обласної філармонії та місцевого відділення Українського театрального товариства домогтися присвоєння А. Астахову звання «Заслужений артист» залишилися безрезультатними. Звісно, це не могло не засмучувати старого артиста; натомість завжди з ним була любов глядачів і повага колег.
У 1988 році старому майстру виповнилося 80 років. Г. Голубенко згадує, що він разом зі своїми співавторами вирішив зробити йому най, напевно, дорогий подарунок — дати можливість зіграти моноспектакль. Деякі побоювання були: все-таки він мав перебувати на сцені цілих півтори години, при тому, що допомагала йому тільки піаністка Анна Альтман.
— Але Аркадій Савелійович вивчив цю величезну масу тексту, що для його віку було просто подвигом, і з величезним успіхом зіграв виставу в Будинку актора, — каже Г. Голубенко. — Шкода, що в той час відеозапис ще не був настільки поширений.
Дійсно, шкода, що це блискуче представлення так і не було зафіксовано на плівку. Але А. Астахова можна побачити і почути в колись дуже популярному документальному фільмі ленінградського кінорежисера Владислава Виноградова «Я повертаю Ваш портрет», де він знявся разом із такими «суперзірками», як А. Райкін, К. Шульженко, А. Миронов, А. Пугачова та багато інших. Знімався в цій картині і Зіновій Гердт, старий друг А. Астахова, який, дізнавшись про його смерть, надіслав удові артиста, Галині Георгіївні, таку телеграму: «Дорога, втратили разом з тобою і всіма одеситами незвичайного, доброго, життєрадісного друга, чудового чоловіка та артиста. Йде епоха…».
Епоха, в якій сяяв артист Аркадій Астахов, і справді, залишилася в минулому. Але імена її чудових представників слід було б зберігати дбайливіше і згадувати не тільки в дні ювілеїв.











