Напередодні Нового року в Будинку-музеї М. К. Реріха відкрилася традиційна сезонна виставка з циклу «Пори року». Цей захопливий драматургічний хід творчої звітності педагогів художніх факультетів Одеси запропонувала директор музею Олена Петренко. Звісно, в експозиції нас тішить зима!

На ділі вона нас не балує. Тож нехай вже художники звітують. У їхніх картинах немає прикрощів через те, що снігові навали ніхто не розчищає. Навпаки — снігу гора, і селянин торжествує: пейзажі, здебільшого, сільські. Як, наприклад, у Світлани Крижевської: «Засніжений сад», «Конячка», «Мороз і сонце», «Додому» — сільські ідилії. Ось тільки дати… ех, було ж: 1978 рік. А тепер, скажіть, навіть у улюбленому живописцями Седневі взимку снігу не випросиш.

Суворо графічні пейзажні акварелі І. Козірода. А гуаш Ю. Олевича «Зима у Воронцовському провулку» — навпаки, розкуто мальовнича. Але мотив її, знову ж таки, точнісінько сільський: дворик; його патріархальний колорит абсолютно несподіваний для цього охайного, стрункого, бездеревного провулку в стилі класицизму.

До графіки тяжіє в акварелі С. Єгорова — така її зимова «марина», але, можливо, зламані силуети голих дерев підказали таке суворе, при завищеній інтенсивності кольору, рішення. Ю. Олевич — несвідомий, як здалося, стилізатор, і помітно, кому в живописі віддано його серце: розкішні жовті хризантеми на студеному синьому тлі по-вангогівськи звиваються всіма пелюстками. А у Т. Єгорової на підвіконні з краєвидом на засніжену висотку стандартного мікрорайону цвіте південний екзот — гузманія. Цілі розвалини синіх снігів і хмар — «Зима» Ю. Корбана (таке тепер хіба що уявиться). Зима ж І. Варешкіна — старовинний умілець-ювелір: так філігранно оздоблені присвячені їй роботи тушшю. Ну, і вже якщо зими-то немає, можна звернутися і до її абстрактної ідеї: втілили її нефігуративні композиції С. Папроцького…