Шановна «Вечірко», знаючи, що ви не миритеся з блюзнірством, байдужістю, звертаюся до вас і я зі своїм болем — болем душі.
Моєму чоловікові 78 років, два роки тому в нього стався інсульт, паралізовані права рука і нога. 20 грудня у чоловіка з’явилися сильні болі, він так кричав, що довелося викликати «швидку». Вона приїхала до нас, на Лермонтовський провулок, між 9—10 годинами ранку — лікар, молода жінка, і чоловік. Лікарка виміряла чоловікові тиск і сказала: «Саме зараз у нього інсульту немає».
Але ж у чоловіка були сильні болі, а вони навідріз відмовилися везти його до лікарні, хоча я пропонувала оплатити бензин. «Викликайте таксі», — запропонували нам медики. На дворі дощ лив, як з відра. Довелося просити сусідів, щоб вони допомогли моїм дітям, синові та дочці, знести батька до викликаної машини. І ми всі, — а мені 75 років — ледве-ледве втиснули його в таксі…
У мого чоловіка трудовий стаж 60 років, він пропрацював головним конструктором СКБ кінообладнання, має 33 авторських свідоцтва. Хіба він такого ставлення заслуговує? І хіба всі ми не гідні людського ставлення, тим більше, медиків, які давали клятву Гіппократа?..
Чоловік госпіталізований до ГКЛ-10. Дякую лікарям — допомогли трохи зняти болі.
Шкода мені людей, до яких приїде цей молодий лікар «швидкої допомоги», адже в них може і не виявитися таких чуйних сусідів, щоб у дощ чи іншу негоду кинулися допомагати нести хвору людину до машини.
