Персональна виставка одеського художника-абстракціоніста, учасника творчого об’єднання «Мамай» Сергія Савченка відкрилася 23 грудня в галереї «NT-Art» (директор — Анатолій Димчук) на Лідерсівському бульварі. На вернісажі був представлений альбом-монографія «Сергій Савченко», виданий в рамках проєкту «Імена». Засновник серії — Михайло Поживанов.
Шикарний, важкий великоформатний альбом у суперобкладинці, обсягом 295 сторінок, з паралельними текстами українською та англійською мовами, гарною поліграфією, — чи міг будь-який художник мріяти про таке ще років п’ятнадцять тому? Як зазначила одна з авторів статей до альбому, мистецтвознавець Тетяна Басанець, недарма кажуть, що те, що не записано, не є історією, а ось тепер за Сергієм Савченком зафіксовано місце в історії образотворчого мистецтва, тому що вперше зроблено спробу системно проаналізувати його творчість. Вступні статті дали до альбому два доктори мистецтвознавства — Олександр Федорук та Орест Голубець. І «комплиментарна частина» есе звернена саме до творчості, а не до художника як особистості.
Оформлення альбому продумав сам його герой, не даючи спуску дизайнерам-поліграфістам. Для Сергія Савченка така робота не в новинку, правда, старався він зазвичай не для себе коханого, а для побратимів по палітрі: наприклад, розробляв альбом-каталог своєму другові Ігорю Марковському. Товариську безкорисливість і надійність «мамая» Савченка відзначали на вернісажі багато художників: його привітав голова правління Одеської організації НСХУ, народний художник України Анатолій Горбенко, за нього пораділи «мамаї» Ігор Божко, Валерій Басанець, Віктор Маринюк, Володимир Цюпко, скульптор Олександр Токарєв, живописець-пейзажист Степан Хімочка… Вибачте, якщо когось не помітила, бо народу в галерею набилося — не протолкнутися, і за винуватця торжества було приємно.
Альбом представив публіці Анатолій Димчук, від душі привітавши Сергія Савченка. Це видання — чудовий внесок галереї «NT-Art» у добре починання: «застовпити» творчість одеських художників XX-XXI століть не тільки по приватних колекціях, куди не кожен сучасник входить, але публічно, «місту і світу».
Про живопис же Сергія Савченка нам не раз доводилося писати: як і раніше, він життєствердно-оптимістичний, його колірна гама корениться в традиції українського народного розпису, її ритми — немов би взяті з українського ліричного мелосу.











