сб, 21 лис --:--:--
USD 0 0
EUR 0 0
А9582.64 ДТ93.04
+17° Одеса

— Тату, я не хочу нікуди їхати! — дівчинка років семи зі сльозами на очах кричала це своєму батькові, який не хотів її слухати. — Я хочу залишитися тут!

— Варю, мені це набридло! — батько явно розлютився. — Ми поїдемо, хочеш ти того чи ні! У Франції мені пропонують хорошу роботу з високою зарплатою, а в Одесі нас ніщо не тримає!

— А мама?.. — одними губами прошепотіла малятко.

— Мама вже два роки мертва! Їй байдуже, де ми живемо! Її більше немає! — чоловік кричав на дівчинку, яка стиснулася в клубок. — Досить поводитися так, ніби мати жива. Тема закрита! До завтрашнього вечора твої речі мають бути зібрані!

Варя зі сльозами на очах вибігла з дому. Куди бігла — не пам’ятає, опинилася на пляжі. Улюблений Ланжерон. Тут вона навчилася плавати. Влітку на пляжі купа людей, але зараз кінець осені, і біля моря майже нікого немає. Дівчинка пішла на пірс. Ще позаминулого літа вони з дідом ловили тут рибку. Варя була улюбленицею всіх рибалок. Щодня вона прибігала на цей пірс, і друзі діда, любителі риболовлі, вчили її правильно підсікати рибу, закидати вудку, насаджувати черв’яка… Їй подобалося проводити тут час, адже у батька вічна робота, а одній удома — нудно!

Дівчинка вирішила пройтися вулицями улюбленого міста. Ось Дюк. Біля нього Варя завжди святкувала Новий рік, дивилася феєрверк. Піднявшись Потьомкінськими сходами, Варя вирушила гуляти Приморським бульваром. Все тут було знайомим, рідним! Не хочеться їхати…

Варя пройшла повз знаменитий оперний театр. Вона любила це місце, куди ходила з мамою на балет, а то й в оперу. Зазирнула до літературного музею. Пройшлася Дерибасівською. Поблукала між рядами «Привозу», навіть встигла купити собі яблуко… Пройшлася Французьким бульваром…

Близько десятої вечора дівчинка прийшла додому. Батько слова не сказав докору, розуміючи, як важко дочці. Втомлена Варя лягла на ліжко і міцно заснула.

Наступного дня вона збирала свої речі, машинально запихаючи їх у валізу. Надвечір поїхали з батьком до аеропорту. Вже закінчується реєстрація. Ще півгодини, і вони сідатимуть у літак. Батько мовчить, Варя шморгає носом. Ось і все. Вони вже пристебнуті в кріслах. Літак злетів. Пішла остання надія, що батько зараз скаже: «Я передумав…». По обличчю Варі котяться сльози. Прощавай, Одесо!

І минуло 20 років. Весна. Одеса. Аеропорт. Літак з Парижа успішно приземлився. Через годину вийшли всі пасажири. Біля дверей із сяючими очима затрималася довговолоса миловидна дівчина років 25—27. «Нарешті я вдома!» — промовила вона.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Загрузка…

Мітки

Наша галерея

Вечірня Одеса