В Одеському державному економічному університеті пройшли традиційні щорічні «Покританівські читання», присвячені творчій спадщині видатного українського економіста, одного із засновників одеської економічної школи Анатолія Карповича Покритана. Понад 40 років він завідував кафедрою політекономії, а потім — кафедрою загальної економічної теорії ОДЕУ, залишивши після себе понад двісті наукових і науково-методичних праць, у тому числі близько двадцяти монографій і підручників з економічної теорії.
«Покританівські читання» мають статус міжнародного наукового форуму. Окрім українських економістів, читають доповіді та беруть участь у пленарних засіданнях вчені з країн ближнього та далекого зарубіжжя. Цього року гостями «Покританівських читань» були доктор економічних наук, професор, заступник завідувача кафедрою політичної економії економічного факультету Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова Костянтин Хубієв та доктор економічних наук, професор, головний редактор авторитетного російського журналу «Економіст» Сергій Губанов.
— Час підтвердив актуальність проведення «Покританівських читань», оскільки творче осмислення результатів наукового пошуку та досліджень Анатолія Покритана допомагають знайти відповіді на багато питань, якими сьогодні займається економічна наука, — зазначив у своєму вступному слові доктор економічних наук, професор, завідувач кафедрою загальної економічної теорії, ректор ОДЕУ Михайло Зверяков. — Більше того, творча спадщина видатного вченого має суто практичне застосування. Так, у вивченні системи економічних відносин він сповідував принцип історизму, відповідно до якого суспільство не може, пройшовши певну стадію економічного та соціального розвитку, через певний час знову повернутися до неї.
Найцікавішою подією нинішніх «Покританівських читань», мабуть, була доповідь Костянтина Хубієва. Називалася вона «Криза боргової економіки». Московський вчений постарався проаналізувати події останніх кількох років, коли світ або бореться із загальною кризою, або живе у тривожному очікуванні чергової хвилі економічного цунамі.
— Якщо у 2008 році все почалося з кризи іпотечних боргів, то зараз спостерігається криза державного боргу, — зазначив К. Хубієв. — Але що цікаво: процеси появи та функціонування боргової економіки ніхто по-справжньому не вивчає. Класична політекономія та неокласична теорія питання боргів взагалі обходять стороною. Кейнсіанська теорія бачить у боргу лише стимулюючий фактор, який дозволяє збільшити споживчий попит. Але послідовники Кейнса вважають, що борг одних передбачає наявність профіциту в інших. Однак, що зараз ми спостерігаємо? Всі розвинені економічні країни мають державні борги, порівнянні з величиною їхнього внутрішнього валового продукту. Бюджетного профіциту, при якому доходи перевищують витрати, немає ні в кого. Всі в боргах, як у шовках! Але, на жаль, боргова економіка досі не потрапила в поле зору економічної науки. Цим можна пояснити хаос, що твориться сьогодні у визначенні рішень, якими пропонують долати кризу.
На думку московського економіста, у світі спостерігається соціально-економічна деформація. Вона полягає у неправильному розподілі багатства та суспільних благ. Панує порочна практика, відповідно до якої спочатку держава дозволяє одним отримувати надприбутки, а другим дістаються, як то кажуть, крихти з обіднього столу. Ображеним потім обіцяють компенсувати неотриману ними частину суспільного багатства, на яку вони мають повне право. Але, за встановленою у більшості країн «традицією», держава виявляється не в змозі виконати обіцяне. Тоді вона влазить у борги.
За рахунок яких коштів їх віддавати? Вибір у держави невеликий, вважає Костянтин Хубієв. Бідні верстви суспільства пропонують вирішувати проблему боргу за рахунок багатих — шляхом введення, наприклад, податку на предмети розкоші, дорогу нерухомість і так далі. Забезпечені, навпаки, хочуть позбутися заборгованості за рахунок тих, хто ледве зводить кінці з кінцями. Тоді й починаються розмови про прийняття «непопулярних» (для бідних верств населення!) рішень у вигляді скасування пільг, збільшення пенсійного віку, урізання соціальних програм…
Завершуючи огляд передкризового стану світової економіки, заступник завідувача кафедрою політичної економії економічного факультету Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова звернув увагу учасників «Покританівських читань» на континентально-країнове прояв державного боргу. Так, зараз Європа у всіх на слуху. Проблемний борг європейських країн досяг 4 трильйонів євро.
Однак в Америці, яка дала старт кризі у 2008 році, про яку сьогодні якось забули, справи теж не дуже добрі. Державний борг США досяг 15 трильйонів доларів. Між тим, в американській економіці зріє чергова боргова «бульбашка». Як з’ясувалося, заборгованість студентів, які отримують освіту на кредитні гроші, перевищила вже півтрильйона доларів. Середній борг випускника американського університету становить 25 тисяч «зелених». Але віддати кредит багато вчорашніх студентів не в змозі, оскільки не можуть знайти роботу за спеціальністю…
Так що Америка, вважає Костянтин Хубієв, ще підкине дров у новий світовий вогнище економічної кризи. У тому випадку, звісно, якщо сьогодні не вдасться приборкати кризові явища. Але щоб це зробити, економічна наука повинна невідкладно приступити до вивчення боргової економіки як особливої моделі. Зокрема, обґрунтувати з наукової точки зору «золоте правило держборгу», яке запропонував французький президент Н. Саркозі.
Трохи більш оптимістичною, якщо можна так висловитися, виявилася доповідь Сергія Губанова, який розповів про неоіндустріальний консенсус у Росії. Під цим мудрованим терміном криється досягнуте всіма політичними силами розуміння того, що країна, якщо вона не хоче опинитися на світовій економічній узбіччі, повинна негайно приступати до нової фази індустріалізації. Відновлювати економіку, що дісталася від Радянського Союзу, немає сенсу, треба будувати нові підприємства.
— В ідеалі Росія повинна літати на своїх літаках, працювати на власних сільгоспмашинах, їздити своїми поїздами та автомобілями, мати російський стандарт мобільного зв’язку, створювати комп’ютери на власних мікропроцесорах, — говорить Сергій Губанов.
Для вирішення цього непростого завдання необхідно, вважає московський вчений, відповісти на головне питання: на базі якої форми власності можна розраховувати на економічний успіх? І якими мають бути податки, щоб стимулювати — відповідно до кривої Лаффера — неоіндустріалізацію?
Пошук відповіді на ці питання допоможе також визначитися в розумінні ринкових відносин. Адже свого часу під гаслом переходу до ринку і Росія, і Україна викинули з економічного життя цілі галузі: обробну промисловість, літакобудування, машинобудування, суднобудування… Наші країни самі знищили робочі місця, які приносили високу додану вартість, і значно зменшили ємність ринку, через що цілі категорії висококваліфікованих фахівців залишилися без роботи.
Сьогодні Росію та Україну чекає непростий етап відновлення промислового потенціалу. Не робити цього — означає поставити хрест на економічному майбутньому наших держав. Як позитивний фактор Сергій Губанов відзначив нещодавнє прийняття Верховною Радою України в першому читанні Закону «Про державне стратегічне планування». У Росії подібний закон був прийнятий ще в 1995 році. Однак сьогодні він вже морально застарів. Необхідне прийняття нового законодавчого акту, який закріпить участь держави в побудові ринкових відносин. Адже ринок, як тепер з’ясовується після двох десятиліть розлуки з соціалістичним устроєм, це не економічний хаос і не банальне купи-продай, а гра за чіткими економічними правилами.











