І це теж — про свободу слова
Третій тиждень на восьмий поверх редакційного корпусу комунального підприємства Одеської облради «Видавництво «Чорномор’я», де знаходиться редакція «Вечірньої Одеси», ліфт не піднімається. У якісь дні він не працює взагалі, потім його все ж вмикають, поставивши обмежувач руху до сьомого поверху. Всім, хто цікавиться, наприклад, обуреним орендарям, яких у видавництва багато, на запитання «Чому?» адміністрація «Чорномор’я» відповідає так: ліфт не працює через те, що «Вечірня Одеса» та ще дві редакції, що працюють у будинку, не платять за його технічне обслуговування. Взагалі ні за що не платять! «Вечірня Одеса» платить всього одну гривню на рік.
— Чи правда це? — допитувалися в мене дві літні захекані відвідувачки, які з трудом піднялися на наш восьмий поверх пішки. Їм таку інформацію внизу повідомив вахтер. Жінки прийшли до редакції «Вечірки» зі скаргою, пройшовши зі своєю проблемою через кабінети досить великої кількості чиновників. Редакція для них, кажуть, — остання інстанція і остання надія на відновлення справедливості.
Однак після моїх скупих пояснень щодо «однієї гривні на рік», в очах досвідчених відвідувачок з’являється тінь сумнівів: «Невже ви не можете себе захистити? Адже це знущання і шантаж!».
Котрий раз вже цим займаємося! «Вечірня Одеса» витримала не одну «битву» з місцевими чиновниками за приміщення, передані їй на баланс у 1992 році, відразу після розвалу СРСР і проголошення незалежності України. Нинішня ситуація з ліфтом — не що інше, як складова чергової атаки на «Вечірню Одесу» (і редакції ще двох найстаріших газет Одещини — «Чорноморські новини» та «Південь») знову ж таки черговою командою, що прийшла до влади в області, членом якої і ставлеником є хімік за освітою теперішній директор видавництва «Чорномор’я» В. І. Носач. Два попередніх керівники до свого призначення теж до поліграфії не мали жодного стосунку: один з дипломом технологічного інституту холодильної промисловості до приходу у видавництво керував авторемонтним підприємством, другий, з дипломом інституту харчової промисловості, — дріжджовим заводом… Всі три, однак, заявляли про бажання і готовність зробити все можливе і неможливе, щоб вивести найбільше в регіоні поліграфічне підприємство (за багатьма послугами — монополіст) з кризового стану, надати йому імпульси до розвитку, осучаснити, переобладнати тощо. Насправді ж все відбувалося, і відбувається, навпаки. Підприємство, що випускало в минулі роки мільйонними накладами десятки газет, журналів та іншої поліграфічної продукції, практично зійшло нанівець. Ось і сьогодні друкарські робітники стурбовані черговим скороченням. І ображаються: їх, роботяг, вкотре скорочують, а управлінський апарат видавництва, зарплати управлінців зростають.
Про борги видавництва «Чорномор’я» взагалі ходять легенди. Його стан цілком може проілюструвати все та ж обдерта, занедбана в усіх відношеннях драбина, якою пішки піднімаються на поверхи відвідувачі, співробітники, що потрапили в немилість редакцій, та численні фірми, що орендують тут приміщення під свої офіси.
Однак не про те зараз мова. Повернемося «до наших баранів», точніше — до причин нової «війни», оголошеної трьом редакціям, що працюють в одному будинку з «Чорномор’ям» і вийшли з однієї з ним «колиски».
У вересні цього року всі три редактори отримали практично однакові листи за підписом директора видавництва «Чорномор’я». Наводжу текст листа повністю, без перекладу та виправлення помилок:
«Комунальні та експлуатаційні витрати на утримання цілісного майнового комплексу видавництва, розташованого за адресою м. Одеса, площа Незалежності, 1, несе Одеське КП «Видавництво «Чорномор’я» в повному обсязі.
Ваше підприємство згідно договору оренди майна від 16.05.2000 р. користується приміщенням площею — 597,5 кв. м, з розрахунку яких вам були виставлені рахунки по сплаті комунальних та експлуатаційних витрат згідно встановлених тарифів.
Ваше підприємство, порушуючи чинне законодавство, відмовляється сплачувати виставлені рахунки та підписувати акти взаєморозрахунків, в результаті чого склався борг перед Одеським обласним комунальним підприємством «Видавництво «Чорномор’я».
Для запобігання даної ситуації просимо укласти відповідні договори з постачаючими та обслуговуючими організаціями до 1.10.2011 р., оскільки надання даних послуг нашим підприємством вашій редакції не буде.
З 1.10.2011 р. приміщення, які використовує редакція, будуть відключені від мереж підприємства».
Зазначу відразу: хоч 1 жовтня вже і минуло, крім ліфта, нічого редакціям поки що не відключили. Тепло не ввімкнули, але й минулого року воно з’явилося в редакційному корпусі в середині грудня. І ще уточню: одну гривню «Вечірня Одеса» дійсно платить власнику будівлі — Одеській обласній раді, з якою в особі її управління з майнових питань уклала договір оренди приміщень 16 травня 2000 року. Сума ця визначена не нами і не управлінням облради, а законами України, вона — свого роду пільга, допомога держави редакціям суспільно-політичних газет, заснованих трудовими колективами.
Комунальні ж платежі всі три редакції змушені перераховувати на рахунок КП облради «Видавництво «Чорномор’я», якому при розділенні майна колишнього компартійного видавництва «Чорноморська комуна», куди ми входили до весни 1992 року, були передані всі виробничі потужності та більша частина майна і приміщень. Справедливість такого розділення спочатку піддавалася сумнівам колективами газетярів, про що головні редактори не раз писали в інстанції. Безрезультатно. У відповідь нам радили домовлятися з видавництвом, співіснувати разом, пам’ятаючи про те, що ми рівноправні підприємства і партнери. Так чи інакше багато років це якось вдавалося.
Але не без тертів. У 2007-2008 роках справа дійшла до господарського суду, про хід якого ми тоді детально розповідали читачам. Позивачем, який вимагав передати йому на баланс редакційні приміщення, виступало видавництво «Чорномор’я», але всі розуміли, що ініціатива походить від чиновників обласної ради, яким, ой, як прикро отримувати за оренду одну гривню на рік.
Суд видавництво програло.
Суддя обласного господарського суду Володимир Петров, який ретельно провів судове розгляд, відмовив КП облради в позові і в рішенні іменем України, і зокрема, зазначив: *«…як з’ясовано судом, спірні приміщення, зайняті відповідачами, не передавалися разом з майном позивача з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Одеської області, тобто в комунальну власність, що підтверджується відсутністю відповідного акту приймання-передачі. У зв’язку з цим суд погоджується з доказами відповідачів про правомірність користування ними спірними приміщеннями, оскільки однією з умов прийняття їх на баланс поряд з іншим майном як об’єктів державної власності згідно розподільчого акту від 2 січня 1992 року була умова про визначення порядку їх роздержавлення лише після прийняття відповідного законодавства…»*.
Відповідного законодавства немає й до сьогодні.
З комунальними ж платежами, які редакції змушені платити комунальним службам міста через видавництво «Чорномор’я» і за його рахунками, виникає багато проблем і непорозумінь… З них починаються наші борги. І тут багато нюансів.
За воду та електрику, наприклад, редакція «Вечірньої Одеси» платить за показниками «своїх» лічильників. І платить справно. Але не наосліп. Приписки, маніпуляції цифрами фінансовими службами видавництва практикуються давно і досить часто, тому доводиться «тримати вуха гостро». Маленька ілюстрація до сказаного. Наша «вечірківська» «Волга» в неробочий час стоїть у боксі автогаража разом з машинами двох інших вищезгаданих редакцій. Освітлюють спільний бокс дві електролампочки, рідко вмикаються водіями (немає такої потреби). Однак дві ці лампочки, згідно з виставленими редакціям рахунками на оплату комунальних послуг, в окремі місяці «з’їдають» по 600 кВт електроенергії (по 200 для кожної редакції). Ви бачили «лампочку Ілліча», яка за місяць здатна взяти 300 кВт електроенергії?
За воду, яку нібито нами використовується все в тому ж гаражі, ми платимо з розрахунку три кубометри щомісяця. Водій скаржиться: з приходом у видавництво нової команди не те що машину, руки в гаражі йому помити неможливо. Завгосп поставив замки, де тільки можна, ключі носить у кишені…
З дрібниць, як відомо, складається все наше життя. На першому поверсі редакційного корпусу «Вечірній Одесі» при розділенні майна (до 1992 року, повторюся, ми всі входили до складу одного підприємства — компартійного видавництва «Чорноморська комуна») був виділений кабінет, в якому всі ці роки працює наш відділ оголошень. До редакційних лічильників ні цей кабінет, ні ті ж лампочки в гаражі підключити неможливо, тому за використовувані в них електрику, воду ми платимо певні суми за домовленістю з відповідними службами видавництва. Усною домовленістю! Всі спроби редакції укласти з видавництвом договори на обслуговування спільно використовуваних приміщень успіху не мали і не мають. З пропозиціями укласти такі договори до керівництва «Чорномор’я» зверталися ще Б. Ф. Дерев’янко, Ю. М. Мазур, редактор «Півдня», теж вже покійний, А. Г. Білоус, який очолював у 90-ті роки минулого століття «Чорноморські новини». Не раз зверталися ми і потім, аж до нинішнього року…).
В результаті частина сум за світло і воду «Вечірня Одеса» платить за лічильниками (що, на жаль, теж не завжди рятує нас від приписок), а частина — згідно з усними домовленостями, що дозволяє працівникам видавництва в рахунках на оплату комунальних послуг «помилятися», маніпулювати цифрами, приписувати зі стелі взяті кіловати і кубометри. Це, в свою чергу, змушує служби редакції такі рахунки перераховувати, приводити у відповідність з фактично спожитим, не оплачуючи приписки.
Найбільш болюче питання в цьому ряду — теплопостачання. За розрахунками видавництва, в грудні минулого року «Вечірня Одеса» повинна була платити за тепло по 14,42 грн. за кв. м займаної площі, в січні вже року нинішнього — по 11 грн., в лютому — по 14 грн. І це при температурі 12—16 градусів у кабінетах. Загальноміський тариф в той період для підприємств Одеси становив 8,21 грн. за кв. метр при нормальній температурі приміщень (20—25 градусів). Саме за таким тарифом редакція «Вечірньої Одеси» і заплатила за теплопостачання в зимові місяці, написавши, як завжди, керівництву видавництва лист із запереченнями та своїми розрахунками. Відповідь на відправлений 1 березня лист ми отримали через 2 місяці — 6 травня, у вигляді «претензії» на суму 39 192 грн. 79 коп., які нібито «Вечірня Одеса» винна видавництву за останні три роки.
У суму цього боргу включили навіть ті гроші, які «Вечірня Одеса» в 2009-му недоплатила за тепло з причини того, що запрошений нами для вирішення чергового конфлікту з видавництвом інженер-інспектор 1-ї категорії служби енергонагляду КП «Теплопостачання Одеси» В. І. Єнов, обстеживши в присутності головного енергетика «Чорномор’я» М. П. Мариняка та комерційного директора «Вечірньої Одеси» Е. А. Плужник трубопроводи редакційного корпусу, встановив, що (цитую з акту від 24 квітня 2009 року): «…Для внутрішнього розподілу тепла видавництвом встановлено не комерційний прилад обліку НМВ 93.02 (не для розрахунку з теплопостачальною організацією)… Робота приладу поза діапазоном вимірювань (нижче нижнього)… Розрахунки за приладом обліку проводитися не можуть…».
У цьому акті, підписаному і паном Мариняком, багато цифр, а зміст один: лічильник старий і непрацюючий. Редакції ж змушували «по ньому» платити за тепло захмарні суми щомісяця.
І так у всьому. Всі останні роки «Чорномор’я», вважаючи себе господарем «цілісного майнового комплексу», раз у раз висуває до редакцій нові й нові фінансові вимоги, не зважаючи ні на елементарні економічні поняття, ні на існуючі в країні нормативні акти. В останній рік — це вимога оплачувати вдруге окремі накладні витрати, спроба нав’язати редакції завищені норми на відходи газетного паперу, вимога звільнити місце в гаражі та куток, де зберігається папір редакції, загроза відключення від комунікацій і, ось вже зараз, у жовтні, рішення завищувати в бухгалтерських розрахунках фактичну щільність нашого паперу, що призведе до того, що його частина стане власністю видавництва…
Щоразу, заперечуючи проти «нововведення», що нас утискає, перераховуючи пред’явлені редакції рахунки з приписками, вигаданими показниками та сумами, ми пишемо лист-заперечення керівництву видавництва зі своїми розрахунками та аргументами. Відповідей же, за рідкісним винятком, не отримували ні від попереднього директора, ні від нинішнього.
Володимир Іванович Носач — єдиний з усіх директорів, а за чотирнадцять років мого редакторства перші керівники в «Чорномор’ї» змінювалися 5 разів, який не зустрівся з редакторами газет-старожилів, що друкуються у нього, не познайомився, не вислухав… Ми для нього інтересу не представляємо. Так і сказав у недавній розмові, демонструючи для наочності газету відомого донецького олігарха-регіонала — багатосмугову, багатоколірну, дорогущу. Ось, мовляв, хто видавництву гроші приносить. А ви…
А ми, значить, владу не обслуговуємо, жодної цінності для видавництва не представляємо. А головне — приміщення, які можна було б здати в оренду (або продати?), займаємо. Чи не з цієї «філософії» і народилася ідея відключити редакціям електрику, воду, тепло, ліфт? Словом, закрити редакції. Зрозуміло ж кожному: постачаючі та обслуговуючі комунальні організації жодних договорів з нами не укладатимуть, оскільки неможливо постачати воду, світло, теплоносій на кожен поверх одного будинку окремо. Якщо ж і можливо, то прокладка комунікацій коштуватиме мільйони, що нам і підтвердили в цих організаціях, до яких редакція «Вечірньої Одеси» все ж таки звернулася. Хоча б за роз’ясненнями…
Закінчуючи ж розповідь про взаємини редакторів з новим директором видавництва, не можу промовчати і про такий факт. Днів через три після нашої досить довгої розмови в його кабінеті зустрілася з Володимиром Івановичем на сходовій клітці в районі другого поверху (я спускалася, він піднімався). Молода людина з вищою освітою (мої діти — в його віці), керівник досить великого колективу… не привітався.
Продовжуючи ж розмову про структуру редакційних «боргів» видавництву, повинна розповісти і ще про одне «нововведення», придумане нинішнім керівництвом комунального підприємства. З липня 2010 року редакція «Вечірньої Одеси», як і дві інші, крім рахунків на оплату комунальних послуг, стала щомісяця отримувати рахунки на оплату витрат видавництва по «обслуговуванню оренди». Так їх називали спочатку. Потім стали іменувати «поверненням експлуатаційних витрат», ПЕВ. Незабаром у ці ПЕВ вписали «податок на землю», хоча редакції не є його платниками. При цьому дійшло до абсурду. У лютому цього року, згідно з рахунком № 583, на «податок на землю» видавництво нарахувало нашій редакції… 20% ПДВ.
Податок на податок — щось нове. І згідно з яким законом?
Природно, такі рахунки ми не оплачуємо. Сума «боргу» зростає.
У кожної зі сторін, звичайно ж, своя логіка і свої аргументи. Витрати «по обслуговуванню оренди» редакції не оплачують тому, що вони закладені в собівартість поліграфічних послуг, що надаються нам видавництвом, і іменуються в калькуляціях на друкування газет «накладними витратами». Щомісяця редакція «Вечірньої Одеси» виплачує видавництву понад 15 тисяч гривень накладних витрат (залежно від кількості виходів газет). При цьому, за даними все тих же калькуляцій на друкування газет нашої редакції, накладні витрати становлять: по 4-смуговій «ВО» — 800%, по суботній — 819%, по «Рекламі ВО» — 850%. Економісти ж стверджують, що накладні витрати для всіх видів продукції та послуг одного підприємства повинні бути однаковими.
Наприкінці року узгодження договору на друк наших видань у «Чорномор’ї», як правило, проходить складно, зі спорами, протоколами розбіжностей. Однак досі нам все ж якось вдавалося знаходити компроміси. Як буде з договором на 2012 рік, поки сказати важко. Судячи з «апетитів» видавничих управлінців, домовлятися про взаємоприйнятні ціни буде ще важче. Низка місцевих видань вже друкуються у видавництвах інших міст — Вінниці, Миколаєва, Херсона. Тамтешні поліграфісти, закупивши нову техніку, активно шукають в Одесі замовників, не раз і до «Вечірки» телефонували. У них і ціни дешевші, і якість друку краща. І ставлення до партнерів більш шанобливе.
Питання це в колективі «вечірківців» теж обговорюється.
Щомісяця наша редакція за друкування своїх видань платить видавництву «Чорномор’я» понад 30 тисяч гривень, іноді й 40, залежно від кількості виходів газет. Папір, заощаджуючи гроші, купуємо у виробників самі.
Всі експлуатаційні витрати по утриманню, ремонту займаних приміщень теж оплачуємо самостійно. Але не відмовляємося і від разових платежів на загальновидавничі потреби. Справедливих, чесних платежів! Наприклад, за ремонт все того ж ліфта, зараз для нас відключеного, «Вечірня Одеса», єдина з редакцій, заплатила 10 тисяч гривень. Видавництво, правда, вимагало 29,7 тисячі (з 60 на ремонт витрачених), мотивуючи тим, що раз ми на 8-му поверсі, то нам ліфт більше за інших потрібен…
Я знаю, дорогі читачі, що всі ці подробиці редакційного буття вам не дуже цікаві. Ви чекаєте від газети свіжої інформації, змістовних публікацій про людей, події, життя краю і країни, поради, допомоги, підтримки. Однак час від часу ситуація складається так, що і нам, газеті, потрібна ваша допомога. Інакше загинемо разом.
Незалежні ЗМІ нинішній владі, як, власне, і попередній, не потрібні. І навіть заважають. Кожна з владних гілок, кожна партія, їхні лідери-олігархи — мають свої видання, які їх вихваляють, за них агітують… У наступаючий передвиборчий період кількість таких видань ще збільшиться. Грошей на обслуговуючі їх газети, канали, сайти влада імущі не шкодують, скаржачись при цьому на відсутність коштів на найзлободенніше і відбираючи у неугодних останнє, що можна відняти.
14 років тому у «Вечірки» відняли Редактора, цілячись одночасно і в його газету. Не вийшло. Оплакуючи вбитого найманцем Бориса Федоровича Дерев’янко, «Вечірня Одеса» вижила. Тепер нам загрожують відключенням світла, води, тепла, без чого робота редакції неможлива.
Знову заходилися вбити? В Одесі кажуть: не дочекаєтесь!
«Вечірня Одеса» і далі боротиметься! У наших найближчих планах — звернення до Антимонопольного комітету, Держкомтелерадіо, профільного Комітету Верховної Ради, санепідемстанції, управлінь цін, охорони праці, прокуратури, міліції…
Є в Україні закони і від самоуправства, шантажу захищаючі. Так, ч. 4 ст.45-1 Закону «Про інформацію» передбачено, що «умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів… тягне за собою кримінальну відповідальність відповідно до Кримінального кодексу України».
Кримінальним же кодексом встановлено, що «перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», «умисне перешкоджання законній професійній діяльності журналістів» караються штрафом, арештом строком від 6 місяців до трьох років. Кваліфікуючою ознакою цього злочину є наявність суспільної небезпеки діяння.
Ще є стаття 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», про яку видавничі, облрадівські юристи теж би знати повинні.
Прагнення закрити газету, яку 39-й рік підписують тисячі громадян регіону, — хіба це, говорячи мовою Кримінального кодексу, не суспільно небезпечне діяння проти газети та її численних читачів?
Життя давно довело: у «Вечірньої Одеси» був, є і завжди буде Читач, який і в найважчі часи залишається з нами.











