На «гарячую линию» «Вечірки» 28 вересня зателефонувала Валентина Миколаївна Філіпська, розповіла про свою біду. 13 червня вщент згорів фінський дерев’яний будиночок на вул. Доковій, 13, де проживала вона та ще три сім’ї. Від житлового будинку залишилося одне попелище. На щастя, свого часу мешканці звели маленькі кам’яні прибудови, які вціліли під час пожежі, в них зараз туляться. У Валентини Миколаївни — невеличка кухонька-прибудова, частково вогонь її теж пошкодив, але поки тепло, перебувати в ній можна. А вдарять морози — як жити без опалення та з дірявим дахом?

У Київській райадміністрації запевнили, що про проблеми погорільців з Докової, 13, обізнані. Виділили кожній родині невелику матеріальну допомогу, підготували розпорядження про відновлення будинку, справа за фінансуванням міста.

Про це «Вечірня Одеса» розповідала 1 жовтня, а наступного дня В. М. Філіпської не стало. Не витримало серце…

— Мама дуже довго хворіла, того дня, коли сталася пожежа, вона перебувала в лікарні на лікуванні, — розповідає Геннадій Вікторович, син Філіпської. — Якби не ця трагедія з пожежею, напевно, ще б пожила. Переживання, звичайно, остаточно підірвали її здоров’я, адже в один момент втратила все, що наживалося все життя. У цьому будинку я народився і прожив 43 роки. Коли мама була жива, вона зверталася до всіх інстанцій за допомогою. Квартиру ми не приватизували, вона залишалася державною, тому сподівалися, що в біді влада не залишить. Але дочекалися лише півтори тисячі гривень матеріальної допомоги від райадміністрації.

Щоправда, приходили жеківські працівники, які попрацювали один день, після чого зникли радіатор і кувалда. Більше ми їх не бачили. У вцілілій кухоньці жити неможливо, опалення немає, у дощ її заливає, тому змушений ночувати у сусідів. Про те, що будинок колись відновлять, навіть не мрію. Допомогли б з відновленням кухні-прибудови. Забезпечили б необхідним матеріалом, сам би все зробив, адже за спеціальністю я — сантехнік.

…Від Адміралтейського проспекту до згорілого будинку № 13 на Доковій кілька хвилин ходьби. Поруч із багатоповерхівками старі одноповерхові будівлі. На місці тринадцятого будинку обгоріла цегла та обвуглені балки. А поруч із попелищем вцілілі кам’яні прибудови. Щоправда, мешканці однієї з квартир вже звели двоповерховий будинок. Там дружно працюють будівельники. Мешканці іншої квартири, де сталася пожежа, теж змогли відремонтувати будівлю, де можна зимувати.

Майбутня зима страшна тільки Геннадію Філіпському та його сусідці В. І. Донець. Віра Іллівна охоче запрошує до «апартаментів», що вціліли від пожежі. У крихітній кімнатці, не більше п’яти квадратних метрів, з меблів тільки маленький столик, газова плита та табуретка. Друга кімната трохи більша за розміром, але жити в ній не можна. Стіни зяють тріщинами, обвалилася стеля. Тут старий топчан, який вона на ніч перетягує в іншу кімнату, на якому спить. Сусіди жалісливі й речі для неї зібрали, і на тарілку супу запрошують. Адже газ до її прибудови так і не підвели. На матеріальну допомогу, що виділила райадміністрація, придбала та встановила радіатор, оплатила послуги за підведення світла. Допомогли б відновити те, що є, більшого їй і не треба, зізнається пенсіонерка. Але на свою пенсію в 850 гривень їй ремонтні роботи не потягнути, одна залишилася, допомогти нікому.

Долі В. І. Донець не позаздриш. У 1945 році, коли померла мама, їй було 9 років, а молодшому братові всього 4 роки. Батько ще був на фронті. Дальняя родичка забрала дівчинку з Вінницької області до Одеси, по суті, замінила їй матір. Після закінчення профтехучилища працювала маляром на судноремонтному заводі, а потім 35 років — у військовому училищі. Без малого півстоліття трудовий стаж, стільки ж років живе на Доковій, 13. З чоловіком облаштовували квартиру, звели прибудову, в якій жив син. 18 років тому єдиний син загинув в автомобільній катастрофі, а через рік поховала чоловіка. Народився онук — вже після трагічної загибелі сина. Наступного року він закінчує школу.

А пів року тому пережила чергову трагедію: від раку померла невістка. Залишився онук круглим сиротою, виховує його дід. Їй би допомогти хлопцю стати на ноги, але сама ледве зводить кінці з кінцями.

— Як жити? — гірко зітхає Віра Іллівна. — Поховала всіх рідних, і від останньої біди — пожежі — ніяк не можу оговтатися. Того дня, 13 червня, якраз поверталася з лікарні, де провідувала свою сусідку Валентину Миколаївну. Підійшла до будинку, де ще працювали пожежники, побачила, що від нього залишилося, і впала в непритомність. Живу в якомусь сомнамбулічному стані, ніби не зі мною все це сталося. Зверталася за допомогою до всіх владних структур, а відповідь — одні обіцянки.

Увечері після нашої зустрічі зателефонувала радісна Віра Іллівна: приїхали працівники жеку, привезли всі будматеріали, завтра приступають до ремонту її прибудови.

— Найближчими днями всі ремонтні роботи у В. І. Донець завершимо, — запевнив начальник ЖКС «Вузовський» Зураб Сонія. Пообіцяв, що огляне будівлю й іншого погорільця, Геннадія Філіпського, щоб визначити, який фронт робіт належить тут. Знайде необхідні матеріали, щоб до зими відремонтувати і його житло.