Читачі «Вечірньої Одеси» добре пам’ятають духовні проповіді Олександра Кравченка, які багато років публікувалися на сторінках газети. Дивовижною була дружба першого редактора «Вечірки» Бориса Дерев’янка та священника Божою милістю Олександра Кравченка. Ці дві талановиті особистості знаходили безліч тем для бесід, як суспільних, так і духовних.
У ДЕНЬ ПОКРОВА Пресвятої Богородиці, 14 жовтня, виповнилося б 80 років від дня народження Олександра Миколайовича Кравченка, який вже сім років перебуває у вічності. Цього дня на його могилу на монастирському цвинтарі Свято-Успенського чоловічого монастиря прийшли родичі, духовні діти, випускники Одеської духовної семінарії, парафіяни.
Поминальну літію провів ігумен отець Агапіт, випускник Одеської духовної семінарії та Московської духовної академії. У своїй проповіді він розповів, що благословення протоієрея Олександра Кравченка залишається для нього найсильнішим за все життя. Сотні випускників духовної семінарії, де Олександр Кравченко викладав понад 35 років, з них більшу частину був ректором, вдячні своєму наставнику за мудрість і допомогу на духовному поприщі.
В останні роки життя паралельно зі службою у Свято-Троїцькому грецькому соборі отець Олександр активно займався письменницькою діяльністю. Перша книга з-під його пера — «Роздуми про вічне і тимчасове» — вийшла у державному видавництві «Либідь» у 1992 році. Ця книга, відзначена у 2002 році муніципальною премією ім. К. Паустовського, не потьмяніла і в наші дні, тому що такі поняття, як добро і зло, мета і сенс життя, ідеал і щастя, відповідальність людини перед собою та іншими — вічні.
Після «Роздумів…» вийшло ще понад десять книг, серед яких «І світло у темряві світить», «Згадуючи минуле», «Дім», «Чаша життя», «Запалюючий словом» та інші. Книги та проповіді доктора богослов’я Олександра Кравченка і сьогодні допомагають тисячам людей, які його знали, виживати в цьому жорстокому світі.
Олександр Кравченко — лауреат премії конкурсу «Вечірньої Одеси» «Люди справи». Він був миротворцем, як і Борис Дерев’янко. На Алеї пам’яті миротворців у Свято-Архангело-Михайлівському жіночому монастирі на їхню честь посаджені фруктові дерева, які дають плоди людям, продовжуючи добро на землі.
Дружина Наталія Петрівна Кравченко, доньки Ніна та Анна, онуки Олексій та Олександр свято шанують пам’ять про свого знаменитого чоловіка, батька, дідуся. А молодший онук, учень другого класу, повний тезко — Олександр Миколайович — сказав: «Коли виросту, буду, як дідусь, — священником і протоієреєм».
Володимир Павличенко
Сьогодні ми друкуємо одну з «суботніх проповідей» отця Олександра, що публікувалися в нашій газеті.











